Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі 📚 - Українською

Читати книгу - "Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі"

576
0
18.07.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аквітанія" автора Ева Гарсіа Саенс де Уртурі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 87
Перейти на сторінку:
помиритися з Церквою, повернутися до її лона.

-- І як Ви збираєтеся це зробити? – поцікавився Ріо.

-- Якщо те, що Ви кажете – правда, я знайду спосіб довести це, поставлю Анаклета перед судом в Римі. Допоможете мені в цьому?

-- Ви надто багато просите від свого протеже. Справді, надто багато, -- ухильно відповів той.

Вільгельм глянув на нього з безмежною ніжністю, а тоді посміхнувся.

-- Ви ніколи мені не признаєтеся?

-- Не признаюся в чому, мій добрий Вільгельме?

-- Що Ви більше, ніж мій протеже, що Ви мій брат, що в нас спільний батько, навіть якщо це найгірший батько в світі.

Ріо збентежено глянув на нього.

-- Ви… Ви знали?

-- Відколи побачив Вас у миловарні. З тієї ночі, коли Ви врятували мені життя. Чорна легенда про бордель в Ніорі гнітила нашу сім‘ю, подейкували, що батько мав байстрюка від наймолодшої черниці, що він втік і врятувався в лісах. Я зрозумів, що це Ви. І вирішив заопікуватися Вами. Ми однієї крові, сини одного батька, але до того часу Ваше життя було убогим, хоча Ви народилися талановитим, як більшість в нашій сім‘ї. Але Вам з колиски відмовили в праві розвивати свої таланти.

-- То виходить, Ви мене не соромитеся? – відважився запитати Ріо.

-- Я думав, Вам соромно за мене, або, принаймні, за те, що зробив наш батько. Чому мені Вас соромитися?

-- Бо я народжений не з кохання, а внаслідок жахливого злочину.

-- А хто народився з кохання? – запитав він, думаючи про своїх трьох дітей. – Хто? Половину свого життя я намагався виправити хаос посіяний нашим батьком. Тепер він мертвий, але багато його вчинків мало наслідки, що тривають досі. І ось його спадкоємець також чинить злочини, яким немає прощення. Не знаю, як спокутати свої гріхи. Не знаю, чи вирушити, як він, в Святу Землю, стати паломником і отримати в Єрусалимі пробачення…

-- Це очистить Ваше сумління, брате, -- сказав він і зворушено посміхнувся. – Пробачте, мені важко повірити, що можу вголос називати Вас “братом”.

Вільгельм глянув на нього зі зрозумінням.

-- Ми втратили надто багато часу, а життя минає. Ми ще не старі, але настав час залишити таємниці позаду. Як гадаєте?

Ріо посміхнувся; без цього тягаря на плечах він почувався набагато краще.

-- Я сказав, що паломництво заспокоїть Ваше сумління, але Анаклето і ті, хто його підтримує, продовжать забирати черниць, як їм заманеться, а Ви можете зробити щось, щоб зупинити їх. Навіть відлучений від церкви, Ви маєте владу. Ви – герцог Аквітанський і Свята Церква бажає тільки одного – щоб Ви були її союзником. Вони Вас вислухають, можете не сумніватися. Якщо Ви викриєте його перед Римом, всі Ваші біди припиняться.

Вільгельм на якусь мить задумався, справа була складною і неприємною.

-- Я не можу поїхати в Рим з легендами, -- подумав вголос.

Ріо стиснув кулаки, настав час щось зробити. Заради неї, заради своїх п‘ятьох матерів, заради всіх, кого він врятував, заради хлопчиків і дівчаток, що зростали в таких самих жалюгідних умовах, що й він.

-- Те, що я Вам розповідаю – таємниця: моя мати втекла, і багато інших черниць також. Деякі вже померли. Але вона, хоч літня, ще жива. До неї я відправляв тих, кого мені вдалося врятувати.

Він дотримав обіцянки висилати Мод все, що зможе: спочатку невеличкі суми грошей, потім, дуже обережно, врятованих монашок, які пережили те, що й вона.

-- Гадаєте, якщо буде суд проти Анаклето, вони дадуть свідчення? – запитав герцог, не надто переконаний.

-- З відповідними гарантіями – так. Якщо у Вас буде написаний мною лист, то дадуть. Вони мені вдячні. Серед них будуть обережні, але будуть теж мужні, з бажанням очиститися перед Римом, Церквою і святим отцем.

-- Я? Ви хочете, щоб я був тією особою, що віднесе листа?

Ріо знизав плечима.

-- Ви сказали, що шукатимете спокути в паломництві до Святої Землі. Йдіть в Компостелу, там Ви також можете спокутати свої гріхи.

-- Чому в Компостелу?

-- Бо неподалік, в закритому жіночому монастирі живуть, ізольовані від світу й чоловіків, моя літня мати та всі ті нещасні, про яких я Вам розповідав.

-- Шлях апостола… Я буду не першим зі свого роду, хто вирушить в паломництво у ті землі. Мені подобається ця затія. Я можу зібрати довірених людей і підготувати все, щоб на час моєї відсутності Аквітанія нормально функціонувала.

-- Ще одна, остання, послуга, брате. Я теж намагаюся, в міру своїх можливостей, допомагати найбільш нещасним. Візьміть зброєносцем одного з юнаків, якими я опікуюся. Він тямущий, але ніколи звідси не виходив і йому дуже бракує знання світу. Я хочу зробити для нього те, що Ви зробили для мене.

Герцог звик обмінюватися послугами, так творилася політика там, де оберталася така владна особа, як він.

-- Нехай він вже сьогодні приєднується до моїх людей, я вирушаю в Бордо, готуватися до подорожі. Побачимось, брате. Коли я повернуся з Компостели, ми знову обіймемося і залишимо цей світ кращим, ніж його залишив наш батько.

І обоє, старший брат і молодший брат, обійнялися поруч з вогнем з трохи теплішим серцем.

Тоді попрощалися і Ріо пішов шукати свого похресника.

Парубок -- розумник, яких мало, зі світлим волоссям і в ластовинні – не надто вдало обрізав фруктові дерева в саду. Ріо поспішив розповісти йому новини. Коли він його підібрав у борделі оточеному лісами, в нього не було імені. Він вирішив назвати його Волденом, “сином лісової долини”.

-- Ти будеш супроводжувати герцога під час його паломництва в Компостелу, там проведеш його в монастир, де переховується твоя мати, -- закінчив він.

Хлопець випустив важкі садові ножиці.

-- Отже, я зможу відвідати її?

Ріо скуйовдив йому волосся, як мати куйовдила йому. “В мене не було доброго батька, то, принаймні, я буду

1 ... 62 63 64 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі"