Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

нагадавши про ляльку з вистави, що він бачив восени 1764 року у Гакер-Голлі, коли майстерний чоловік із Джермантауна, штат Пенсильванія, показував механічний спектакль, розрекламований під назвою «Панорама Славетного Міста Єрусалима, в якій показано Єрусалим, Храм Соломона, його Царський Престол, знамениті Вежі та Пагорби, а також Страсті Нашого Спасителя від Саду Гетсиманського до Голготи; досконале зібрання Скульптур, Гідне того, щоб бути побаченим Цікавими». Саме цієї миті підслухач, який прокрався ближче до вікна передньої кімнати, поки тривала розмова, здивовано скрикнув, через що його й помітили старі індіанці і нацькували на нього псів. Після цього випадку з будинку більше не було чути жодних голосів, тож Віден зі Смітом вирішили, що Кервен переніс свої досліди у підземелля.

Було цілком очевидно, що підземелля насправді існували. Час від часу у несподіваних місцях, віддалених від будь-яких будівель, з-під ніг долинали приглушені крики і стогони, а на березі річки, де пагорби спускаються в долину Потаксета, в кущах знайшли приховані округлі дубові двері, оточені кам’яним мурованням, які, вочевидь, були входом до печер у горі. Віден не міг сказати, коли і як збудували ці катакомби, та він часто наголошував на тому, наскільки легко було робітникам дістатися непоміченими від річки до цього місця. Джозеф Кервен справді у досить різноманітний спосіб використовував своїх різношерстих моряків! 1769 року, коли почалися весняні грози, обидва шпигуни день і ніч слідкували, чи не вимиє на берег якихось таємниць підземелля, — і доля їх щедро винагородила, оскільки дощова вода винесла в канави багато людських та тваринних кісток. Звичайно, можна було знайти багато пояснень цьому — вони були неподалік від ферми, а на цих землях багато старих індіанських цвинтарів. Та Віден зі Смітом мали власні версії.

У січні 1770 року, поки Віден та Сміт усе ще марно сперечалися про те, що робити — якщо взагалі щось можна було зробити — із цими страхіттями, стався випадок із Форталесою. Розлючений підпалом митницького шлюпа Ліберті минулого літа у Ньюпорті, адмірал Воллес, який очолював прикордонний флот, наказав посилити контроль іноземних суден. Внаслідок цього військова шхуна Його Величності Сіґніт під командуванням капітана Чарльза Лезлі одного ранку після недовгої погоні захопила іспанський вітрильник Форталеса із Барселони, капітаном якого був Мануель Арруда і який, згідно із бортовим журналом, прямував із Каїра, що в Єгипті, до Провіденса. Під час обшуку на предмет контрабанди з подивом виявили, що корабель був навантажений самими лише єгипетськими муміями, призначеними для «Моряка A. B. C.», який мав перевантажити їх на ліхтер на причалі мису Немквет. Капітан Арруда вважав справою честі зберегти справжнє ім’я отримувача у таємниці, тож його ніхто й не дізнався. Віце-адміралтейський суд Ньюпорта не міг дійти єдиного рішення щодо цього питання, оскільки, з одного боку, не було доказів контрабанди на вітрильнику, а з іншого, він незаконно увійшов в затоку, тож за порадою Контролера Робінзона суд прийняв компромісне рішення не заарештовувати корабель, але заборонити йому заходити у води Род-Айленда. Пізніше поширилися чутки, що його бачили в бостонській бухті, хоча він ніколи й не заходив у сам порт.

Цей незвичайний інцидент схвилював громадян Провіденса, і ні в кого не було сумнівів, що існував якийсь зв’язок між цими муміями і зловісною особою Джозефа Кервена. Його незвичайні дослідження та замовлення чудернацьких хімікатів не були секретом, та про його любов до цвинтарів ходило досить поголосок, тож не треба було мати багатої уяви, щоб пов’язати його із цим химерним вантажем, який навряд чи міг призначатися кому-небудь іншому в місті. Кервен ніби знав, що про нього пліткують, бо кілька разів на публіці ніби між іншим згадував про хімічну цінність бальзамів, які можна знайти у муміях. Мабуть, він думав, що зможе змусити всю цю справу виглядати не так дивно, втім, не визнаючи власної причетності до неї. Звісно, Віден та Сміт ні на крихту не сумнівалися у важливості цього випадку і висловлювали найнеймовірніші теорії про Кервена та його жахливі заняття.

Наступної весни знову випали сильні дощі, тож двоє шпигунів ретельно пильнували берег річки поблизу Кервенової ферми. Вода вимила великі шматки схилу і винесла нові поклади кісток, але так і не з’явилося жодного шансу знайти якісь підземні кімнати чи ходи. Проте у той самий час у селі Потаксет, за милю від ферми, де річка спадає порогами і розливається тихим широким плесом, поширилися якісь чутки. Там, де потойбіч невеличкого містка пагорб вкривали ошатні старовинні котеджі, а рибальські баркаси мирно дрімали біля своїх сонних причалів, завирували невиразні розмови про речі, які помічали в річці поблизу порогів. Звісно, Потаксет — довга річка, яка протікає через багато міст і сіл, де є немало кладовищ, і, звісно, весняні зливи були досить сильними; та рибалкам, що сиділи біля мосту, не сподобався нібито лютий погляд, який кинуло на них одне створіння, коли його змивало вниз порогами, а також притлумлений крик іншого створіння, зовнішній вигляд якого переконливо свідчив, що йому вже нічого кричати. Ці чутки змусили Сміта — оскільки Віден на той час був у плаванні — прожогом кинутися до берега біля ферми, де мали б ще залишитися сліди завалу. Проте там не було й натяку на якийсь прохід — паводок залишив за собою стіну землі та викорчуваних кущів. Сміт почав було навіть копати навманя, але згодом припинив, тому що нічого так і не знайшов, — або тому, що боявся, що щось таки знайде. Цікаво, що зробив би упертий месник Віден, якби на той час був на березі.

4

Восени 1770 року Віден вирішив, що настав час розповісти всім про свої відкриття, оскільки він назбирав уже досить доказів, щоб їх пов’язати між собою, і мав другого свідка, який міг би заперечити можливі закиди, ніби його фантазію розворушили ревнощі та бажання помсти. Своїм першим повірником він обрав Джеймса Метьюсона — капітана Ентерпрайз, який, з одного боку, знав Відена досить добре, щоб не сумніватися у його чесності, а з іншого, був вельми впливовою й шанованою людиною в місті. Розмова відбулася у горішній кімнаті таверни «У Сабіни» поблизу корабельних доків. Сміт також був там присутній, аби підтверджувати кожен факт. Було помітно, що слова Відена справили величезне враження на капітана Метьюсона. Як і майже кожна людина в місті, капітан мав власні підозри щодо Джозефа Кервена, тож довелося лише навести кілька додаткових фактів, аби повністю його переконати. Під кінець бесіди він дуже посерйознішав і наказав обидвом юнакам нікому більше про це не розповідати. Він сказав, що передасть інформацію сам на сам дюжині найосвіченіших та найвпливовіших громадян Провіденса, з’ясує їхню позицію і послухає порад, які вони зможуть дати. У будь-якому разі, необхідна секретність, оскільки ця справа не до снаги міським констеблям чи громадським загонам безпеки. Зокрема, необхідно буде тримати все у таємниці від міських роззяв та вразливих натур, інакше у цей і без того непростий час всіх чекає повторення того жахливого салемського переполоху, що стався майже століття тому, коли Кервен уперше потрапив до Провіденса.

На думку капітана, людьми, з якими варто цим поділитися,