Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

Встигаю пройти буквально кілька кроків, аж раптом в сумці оживає телефон. Я не дуже люблю приховані номери, але зараз свайпаю «Відповісти» автоматично. Найімовірніше, номер не визначився через роумінг. А зараз виявиться, що це банк. Або якесь соціальне опитування.

Але це точно не банк. Для банківського співробітника низький чоловічий голос звучить занадто різко, і я мимоволі зупиняюся, здригаючись чи то від несподіванки, чи то від тону.

— Каріно, слухайте мене уважно, — говорить у саме вухо незнайомий чоловік, — у жодному разі не сідайте у запропоновану Громовим машину. Скажіть, що за вами їде таксі. Дочекайтеся мене, я скоро буду.

У мене душа йде в п'яти, від страху я знову починаю заїкатися.

— А ви хто?

— Я працював у службі безпеки Бориса Бронського. Дочекайтеся мене, міс Ангеліс, я відвезу вас в аеропорт.

— Але... як я вас впізнаю?

— Запам'ятовуйте. Мій номер машини...

Не встигаю більше нічого відповісти, голос у слухавці зникає. Зате поруч з’являється броньований бік позашляховика. Відчиняються дверцята заднього сидіння, з машини виходить Тхір і відчиняє двері, жестом запрошуючи мене всередину.

— Сідайте, міс Ангеліс, ми вас підвеземо, — звучить глузливий голос Боса. Він займає пасажирське сидіння поруч із Лисим Баняком, який сьогодні у них замість водія. Минулого разу за кермом була Квадратна Щелепа.

Знаю, не можна показувати, що боюся, але як тут приховаєш, коли від одного тільки погляду шкірою йде мороз? Збираюся з духом і дивлюся йому у вічі.

— Не варто перейматися, я вже викликала таксі. Водій віддзвонився, він уже під'їжджає.

— Яке переймання, Каріно, до чого це! Адже ми з вами старі знайомі, які між нами можуть бути умовності? Сідайте.

Обличчя Тхора перестає бути привітним, він насуплює брови, і мені хочеться кинутися назад до Марка. Він єдиний тут з усіх, від якого за кілометр не несе небезпекою.

Доводиться нагадати собі, що і допомоги я від нього ніякої не дочекаюся, хіба що співчуття і стурбованість моєю долею. Але це найостанніше, що я чекаю від чоловіка, здатного за гроші одружитися з жінкою, вагітною від власного брата.

Ким би не був невідомий таксист, чого від нього чекати, я поки що не знаю. Зате не сумніваюся, що якщо сяду в машину до Боса, мої мама й тато навряд чи мене коли-небудь побачать. Отже, будемо тягнути час.

— Ну що ви, я не смію так вас обтяжувати, — удавано зітхаю, з перебільшеною увагою заглядаючи в телефон.

— Ви нас анітрохи не обтяжите, — запевняє мене Бос, перегнувшись через Лисого Баняка, який із кам'яним виглядом дивиться перед собою.

По обличчю Тхора видно, що він ледве стримується, щоб не схопити мене за комір і не закинути в машину. Хто знає, на скільки б іще вистачило його терпіння, але на щастя на дорозі з'являється автомобіль із логотипом місцевої служби таксі.

Він гальмує просто біля мене, скло їде вниз, і я бачу за кермом незнайомого бородатого мужика в окулярах і в кепці.

— Таксі замовляли? — він кивком голови вказує на місце поруч із собою. А я розриваюся між тим, кому віддати першість у номінації «Маніяк року» — Босові з компашкою чи бородатому чоловікові.

У команді Боса їх одразу чотири, а бородань один. Чи треба казати, який я роблю вибір?

— Всього найкращого, панове, — махаю ручкою Босові, який підібгав губи, і падаю на пасажирське сидіння поруч із таксистом.

Якби Янніс із Менелаєм побачили, до якого хлопа я сіла в машину, вони б знепритомніли. А якби його побачив мій тато, він би його одразу вбив. Про всяк випадок.

— Ви все правильно зробили, Каріно, — чую поруч неголосне. — Прошу мене вибачити за маскарад, не хочу, щоб ці панове мене впізнали.

Він заводить двигун, і машина досить жваво зривається з місця. Відзначаю це по ходу справи, просто за звичкою. Поки лавіруємо селищем, чоловік мовчить, заговорює тільки коли виїжджаємо на трасу.

— Моє ім'я Нестор Колесников, це я зв'язувався з Марком і допоміг йому таємно перетнути кордон.

Тепер згадую, як Марк говорив, що його вивезе колишній співробітник безпеки діда. Але Марк багато чого говорив...

— Звідки ви про мене знаєте? Громов розповів? — запитую, не поспішаючи розслаблятися. Марк не хотів, щоб про мене знали. Чи це була чергова брехня?

 — Ні, що ви, — хитає головою Нестор. Якщо його справді так звуть, — Марк про вас не сказав ні слова. Але він вам телефонував, я відстежив дзвінок... Вибачте, але коли я підібрав його на трасі, він не був схожий на людину, яка два тижні тинялася в горах. Я запідозрив, що Марк просто не хоче підставляти людей, які йому допомогли. А потім зрозумів, що у справі замішана дівчина.

— З чого ви це зрозуміли? — запитую з найбільш нейтральним виглядом, але не мені змагатися з безпечниками Бронського.

— Я дуже довго працював у цій сім'ї, щоб не зуміти розрізнити закоханість, Каріно, — трохи тепліше відповідає Нестор. — Марк занадто явно був закоханий, і після його дзвінка вирахувати вас виявилося справою п'яти хвилин.

— Отже, вони мене теж вирахували? — холодію від однієї думки, але Нестор заперечно хитає головою.