Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

І знову легкі доторки губ.

— Ти вже знаєш, що наш світ Саратун не єдиний у Всесвіті. Світи, як медові стільники в бджолиному вулику, наче маленькі комірки, що стикаються стінками.

Киваю, хоч чую вперше. Про це Кассі також не говорили. А з Кадіром якось не було часу обговорювати...

― У п'яти основних точках-кутах кожного світу розташовані сильні магічні країни. Однією з таких країн є Адельміра.

― Тому що має Джерела… ― підіймаю очі.

― Правильно. Чотири джерела. Так вийшло. Всі інші країни мають по п'ять, але Адельміра має Північне нагір'я, де Джерело так і не виникло через природну аномалію. Тож там постійно відбуваються розриви.

― І правлять люті чаклуни, ― лукаво посміхаюся.

― І правлять люті чаклуни, які можуть контролювати цю аномалію, усміхається у відповідь. ― Магам там робити нічого. Усі джерела накривають світ невидимим бар'єром, перешкоджаючи переходу нематеріальних сутностей. Але іноді вони все ж таки проникають. І вбивають усіх... Без розбору...

― То хто ж такі, ці тварюки?

― Ми припускаємо, що це душі тих, хто випадково потрапив до нашого світу…

― Людей?

– Не думаю… Навряд чи людей… Швидше за тварин. А якщо й людей, то зі світу, який ледь розвинений, буквально на первісному рівні... Ми ж розпитати їх не можемо...

Зітхаю.

― А якби до Адельміри потрапила людина з розвиненого світу… Ну… припустимо, як Саратун… Або ще більш просунутого…

― Не думаю, що цей хтось зберіг би розум, Касі… Та й як можна говорити з духом? ― Розгублено дивиться.

― А якби тіло вселився, ― продовжую наполягати.

― А душа з тіла, куди поділася? ― Усміхається.

Немов із наївною дитиною розмовляє

― Ну, не знаю, померла… ― починаю закипати. ― А ця душа прижилася...

― Для цього потрібна маса ймовірностей, умов та магічних ритуалів, ― починає пояснювати, включаючи свій улюблений менторський тон.

― Ну, пофантазуймо, Сіварде, ― прошу.

Адже це те, що проллє світло на те, що сталося зі мною. Пояснить не тільки феномен мого існування, але й покаже, як чаклун цю мою особливість сприйме. Віднесеться до того, що в тілі його дружини душа потраплянки з іншого світу.

― Ну, це було б цікаво… ― тягне колишній чоловік.

А моє серце завмирає в грудях, стиснувшись від страху та очікування.

― Але все ж я не знаю… Уяви. Новий світ… Нове все… Хіба можна за таких умов зберегти розум? Думаю, бідолаха збожеволів би в перші ж дні. І, на жаль, став би небезпечним для суспільства. Але це лише теорія Кас… І мій досвід. Адже я з таким стикаюся все життя. І мій батько. І дід. І багато поколінь Кіндлоу...

― Ясно ... ― Опускаю голову, ховаючи погляд. ― Мабуть, ти маєш рацію… Це справді величезний стрес. Так воно, швидше за все, і було б…

Гортаємо далі. Там шматочок наступного розділу)