Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

одне, що йому потрібні гроші; і він підписує все, аби тільки дістати гроші, анітрохи не роздумуючи про те, як повернути їх, і нітрохи не піклуючись про угоду, коли справа повернеться для нього на гірше. І він уважає вас за падлюку, коли ви за таких обставин просите повернути йому гроші! Точнісінько, коли хочете, як венеціанський купець. Але коли єврей робить угоду, він намагається додержати її і сподівається, що й ви її додержуватимете. Коли йому потрібні на якийсь час гроші, він, позичаючи їх, знає, що мусить сплатити, як настане кінець реченця. Коли ж він знає, що не може сплатити, то просить їх подарувати.

Ріджон. Ну, Луні! Невже ви хочете сказати, що поміж євреїв не буває шахраїв та злодіїв?

Шуцмахер. О, зовсім ні! Але ж я не говорю про злочинців. Я порівнював чесних англійців з чесними євреями.

З готелю крадькома входить одна з покоївок, вродлива, світловолоса жінка років близько двадцяти п’яти. Вона підходить до Ріджона.

Покоївка. Пробачте, сер.

Ріджон. Ну?

Дівчина. Прошу пробачити, сер. Я не в справі готелю. Мені не дозволено виходити на терасу; і щоб мене не звільнили, що дозволила собі говорити з вами, будьте лас-кові сказати, що ви покликали мене спитати, чи вже повернувся зі станції автомобіль!

Вілпол. А він уже тут?

Дівчина. Так, сер.

Ріджон. Ну, то що ж вам потрібно?

Дівчина. Ви не розгнівались би, сер, що я дозволю собі просити адресу того джентльмена, що з вами обідав?

Ріджон (різко). Ну, певна річ, розгніваюсь, і дуже. Ви не маєте права питати.

Дівчина. Так, сер, я й сама знаю, що не годиться мені питати. Але що ж я можу зробити?

Сер Патрік. У чому тут річ?

Дівчина. Нічого, сер. Мені потрібна адреса, тільки й усього.

Б. Боннінґтон. Того молодого джентльмена?

Дівчина. Так, сер, того, що поїхав до потяга з тою жінкою.

Ріджон. Жінкою. Ви хочете сказати, з тою пані, що тут обідала? Дружиною джентльмена?

Дівчина. Не вірте їм, сер. Вона не може бути йому за дружину. Дружина його — я.

Б. Боннінґтон (із здивованим докором). Моя мила дівчино!

Ріджон. Ви йому дружина?

Валпол. Що? Що таке? Ну, так це ж стає надзвичайно чарівним, Ріджоне!

Дівчина. Я можу збігати вниз і за хвилину принести своє шлюбне посвідчення, сер, коли ви не вірите моєму слову. То — містер Луї Дюбеда, правда ж?

Ріджон. Так.

Дівчина. Ну, сер, вірите мені чи ні, але я законна Дюбеда.

Сер Патрік. Чому ж ви не живете із своїм чоловіком?

Дівчина. Ми не маємо на це змоги. Я заощадила була тридцять фунтів, і ми все це витратили за три тижні свого медового місяця, а ще більше того, що він позичив. Потім я знову стала на роботу, а він поїхав до Лондона писати свої картини; і відтоді він не написав мені й рядочка й не сповістив мені й адреси. І я ніколи не бачила й не чула про нього, аж доки не помітила його з вікна, як він від’їздив з тою жінкою в автомобілі.

Сер Патрік. То він живе з двома жінками?

Б. Боннінґтон. По щирості, я не хотів би бути немилосердним, але, справді, я починаю підозрювати, що наш молодий приятель доволі легковажний.

Сер Патрік. Починає думати! Чого вам іще потрібно, чоловіче, щоб переконатись, що це просто окаянний негідник.

Бленкінсоп. О, це суворо, сер Патріку, дуже суворо. Це, звичайно, бігамія; але він іще ж дуже молодий, а вона дуже вродлива. Містере Валполе, чи не можу я попросити у вас іще одну з ваших чудових сиґарет. (Він пересідає на другого стільця поруч Валпола).

Валпол. Звичайно. (Шукає в кишенях). Ах ти ж лишенько! Де ж... (Раптом згадуючи). Так і є. Тепер згадав. Я запропонував сиґаретку Дюбеда, а він не повернув мені й портсиґара. А портсиґар золотий.

Дівчина. Він не пропустить ніякої нагоди; він ніколи не думає про ті речі, які бере, сер. Я поверну його вам, сер, коли ви скажете, де найти мені чоловіка.

Ріджон. Що його робити? Дати їй адресу чи ні?

Сер Патрік. Дайте їй власну адресу, і потім ми побачимо. (До дівчини). Поки що вдовольніться ось цим, моя люба. (Ріджон дає їй свою картку). Як вас звати?

Дівчина. Мінні Тінвіль, сер.

Сер Патрік. Ну, ви напишіть йому листа й передайте через цих джентльменів; його надішлють. А тепер буде з вас.

Дівчина. Дякую вам, сер. Я певна, що ви не скривдите мене. Дякую вам усім, джентльмени. І пробачте мені ласкаво.

Вона йде до готелю. Всі мовчки стежать ва нею.

Ріджон (коли дівчина вийшла). Ви розумієте, мої панове, що ми ж пообіцяли місіс Дюбеда врятувати життя цього добродія?

Бленкінсоп. А що з ним такого?

Ріджон. Туберкульоз.

Бленкінсоп (зацікавлено). І ви можете його вилікувати?

Ріджон. Я певний в тому.

Бленкінсоп. Тоді я просив би, щоб ви й мене полікували. Сумно признатись, але моя права легеня зачеплена.

Ріджон. Що? Ваша легеня зачеплена?

Б. Боннінґтон. Мій милий Бленкінсопе, що ви кажете? (Пройнятий турботливістю до Бленкінсопа, повертається назад від поручнів).

Сер Патрік. (Всі разом). Еге-ге! От тобі й маєш.

Валпол. Глядітьно, ви не повинні цим нехтувати, ви ж знаєте.

Бленкінсоп (затикає пальцями вуха). Ні, ні, це дарма. Я знаю, що ви говоритимете: я часто й сам говорив іншим. Я не маю змоги піклуватися сам про себе, і на цьому кінець. Коли сорокоденний спочинок не врятує мого життя, я мушу померти. Житиму так, як живуть і всі інші. Ми всі не можемо їздити до Сен-Моріца чи Єгипту, ви знаєте, сер Ралфе. Не будемо про це й говорити.

Всі ніяково затихли.

Сер Патрік (бурчить і суворо дивиться на Ріджона).

Шуцмахер (дивиться на годинника й встає). Мушу йти! Дуже милий вечір, Коллі. Хотів би взяти свій портрет, коли ви не заперечуєте. Я пошлю містерові Дюбеда кілька соверенів за нього.

Ріджон (даючи йому картку меню). Ну, не робіть цього, Луні. Я не думаю, щоб це йому було приємно.

Шуцмахер. Звичайно, я не пошлю, коли ви так сприймаєте це. Але, мені здається, ви не зовсім розумієте Дюбеда. Однак, може це тому, що я єврей. На добраніч, докторе Бленкінсопе. (Тисне йому руку).

Бленкінсоп. На добраніч, сер. Я хотів. Проте. На добраніч!

Шуцмахер (махає до всіх рукою). На добраніч, товариство.

Валпол.

Б. Боннінґтон. На добраніч! Сер Патрік. Ріджон.

Б. Боннінґтон повторює вітання кілька разів різними музичними тонами. Шуцмахер виходить.