Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

  Прочитати назву я не могла, так як вона була написана на якійсь невідомій мові. Швидко схопивши книгу і тримаючи її у своїх руках я з усіх ніг рванула з будівлі на вулиці. 

  ,, Навіть якщо вогонь за якоїсь причини мені не шкодить, вирогідність обвалу все ще велика. "

  Після цієї думки, мені згадався таємний прохід, через який ходили ми з Вільямом.

  ,, Так я вийду скоріше, аніж коридорами і сходами. "

  Підійшовши до стенду, де раніше були книжки я почала згадувати що зобив Вільям, щоб відкрилися двері. Якщо вірити світові кіно і книжок, то має бути серед усіх якась одна книжка, яка виявиться важелем і відкриватиме таємний прохід.

  Але не дивлячись на це, які в біса книги!? Тут вже й сам стенд ледве стоїть! Ні, треба шукати інші шляхи.

  ,, Рука ... приклади долонь до шару ... " - знову прокинувся таємний голос бібліотеки.

  Я згадала момент, коли ми з Вільямом тільки вперше заходили у цю бібліотеку. Він приклав мою долонь і свою на шар на дверях ... але ж в стенді немає двері, як і шару.

  Я підійшла ближче, щоб розглянути детальніше цю стіну. Через пожежу вона вся стала чорною, через що складно було щось розгледіти. Але все ж таки ... я помітила малу позолочену цятку серед чорноти. Вирішивши не грати з долею і часом я приклада долоньку до того місця і ... о, Чудо!

  Десь за стіною щось клацнуло, даючи знак, що дері відкрито.

  Приклавши усі зусилля і усю енергію, яку тільки мала я надавила на двері. Коридор був темним як і в той раз. Але тепер немає страху. Страх померти під завалами тепер більший, за страх темряви. Єдина небезпека, яка могла чекати мене тут - це ті самі клопі, що того разу вкусили Вільяма. Але я і не планую чіпати стіни, де і відпочивають ці малі. Я впевнена, що ніде тут не впаду і дійду до вулиці швидко і без пошкоджень. Тим паче, що руки мої були зайняті важливою задачею - вони тримали книгу. Книгу, що була найціннішою серед усієї бібліотеки. Я відчуваю це ...

***

  Королівський двір зустрів мене легким осіннім вітром, обдуваючи кожний сантиметр шкіри. Десь далі чулися злі окрики короля і Вільяма. Знову споряться ... А ще далі чулися сигнальні звуки рятувальників і пожежників, яких, скоіш за все, і бігав викликати Марсл. 

  Я вийшла на головну частину двору вже повністю спокійна. Першими, хто мене зустів були Темрява і Зірка. При цьому кінь Вільяма здавався дуже наляканим, на відміну від Темряви. ЇЇ розумні, майже людські очі передавали співчуття і водночас розуміння. Вона відчувала це ... ось чому на самому початку не хотіла підтримувати мою нічну ідею поїхати на гору в ту хату. 

-Вільяме, який сенс тобі підійматись за нею? Щоб я вас обох втратив в один день!? - Сварка тим часом тільки загострювалась, тому я вирішила якось розрядити обстановку.

-Ви ще нікого не втратили, Ваша Величність. - Я вийшла з-за вугла тримаючи в одній руці поводдя двох коней, а в іншій книгу ... - До речі, коли це ви встигли зрозуміти що таки я - та зникла дівчина?

  Як тільки до вух чоловіків долунав мій голос обидва швидко повернулись і налякані, перекошенні обличчя в мить стали спокійними і ніжними. Король щодуху підбіг до мене і почав ходити навколо мене, перевіряючи наявність подряпин, або опіків.

-Господи, сонце, хто тебе так навчив так людей лякати? - Все ще намагаючись знайти хоч одну подряпину говорив чоловік. - У мене ж тут ледь серце не вискочило!

-Не кажи тільки за себе! - Повільною ходою наближаючись до нас сказав Вільям. - Ти як?

  Після свого питання хлопець без дозволу узяв мою руку в полон своїх долоней. 

  ,,Ліза стукнула його рукою, чого він здається і чекав. Її рука за мить опинилася в полоні руки Саші. Пару хвилин дівчина робила марні спроби вихопити руку з ,,полону", а потім змирилася."

  ,, Як Сашко з Лізою в машині ..." - неочікуванно з'явився спогад в голові.

-Вільяме, що ти робиш?

-Намагаюсь з'ясувати чи точно з тобою все гаразд більш делікатним способом, аніж це робить батько. - Хлопець кинув натякаючий, хитрий погляд на короля, що в цю хвилину стояв збоку від мене.

-Ой, я лише хотів як краще! Я, поміж іншим, хвилююся!

-Та йди вже! Може Марсела знайди. Більше користі буде ...

-Та досить вже! І без вас увесь ранок на нервах, а тут ви ще й сварки затіяли?!

-Пробач, люба. Піду пошукаю Марсела. - Батько пішов кудись в сторону міста.

-От здивуються зараз люди ...

-Мм-м ... ? - Немов у трансі, Вільям не чув що я кажу. Закривши очі, він все ще утримував мою долонь між своїх.

  Від його дотиків по шкірі пробігли розряди енергії. Руки обдало легкою прохолодою.

  Які ж вони холодні у нього ...

-Кажу здивуються люди! Зранку стільки новин. І королівський замок згорів, і королева повернулася, і король у місто вийшов! От журналісти зрадіють. - Не без іронії шуткувала я.

-А ти?

-А? Ти про що?

-Ти радієш, тому що сталося?

-Що!? То от якою ти мене бачиш! Щоб я раділа таким подіям! Ти зглузду з'їхав!?

  Я спробувала забрати руку, але хлопець оберено перехопивши мою долоньку забрав назад.

-Та ні! Пробач, я не те мав на увазі. Просто після усіх подій кажу багато дивних речей. Не звертай уваги.

-Добре. І все ж таки, що ти робиш? Навіщо тобі моя рука? Знову твої фокуси, як тоді у бібліотеці?

-Знаєш, Аїдо, а руки майже, як очі. По ним багато чого можна зрозуміти про людину. Багато пізнати, без зайвих питань ...

-Що, до циган завітав? Гадати по руках моїх вирішив? Я краще до лікаря пізніше піду, якщо вже так вам не йметься мій стан.

  На мою репліку хлопець лиш хмикнув. Мовчазний він сьогодні. Розумію звісно, що багато чого сталося. Я й сама досі відходжу. І то, я впевнена, що це ще не кінець. Всі ми зараз знаходимося у стані шоку і нормально обдумати ситуацію не в силах. Але пізніше ...

-Ваші Високості, машина приїхала! Час рушати! - Здається, королю таки вдалося знайти Марсела, який вже в цю секунду підбіг до нас і запропонувавши мені руку, будучи вже готовим вести нас до припаркованної біля Саду машини.