Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

— Дивно, — раптом сказав він, коли я закінчила перевіряти контракт і повернулася до нього. — Як ти змогла запам’ятати всі ці деталі? Я маю на увазі, ти буквально за кілька хвилин виявилася настільки добре обізнана з цим.

— Я просто уважно читала, — знизала я плечима. — Моя пам’ять може бути хорошою, коли йдеться про деталі, які мені цікаві.

Саша з подивом подивився на мене.

— Ти маєш на увазі, що це у тебе так завжди? Ти можеш запам’ятовувати такі дрібниці так швидко?

— Так, — підтвердила я, усміхаючись. — Я завжди мала добру фотографічну пам'ять, але рідко її використовую.

Саша розглянув мене знову, ніби намагаючись зрозуміти, як це можливо.

— Це вражає, — сказав він. — Я навіть не уявляв, що ти можеш так швидко схоплювати інформацію.

— Ну, я б не сказала, що це щось особливе, — посміхнулася я. — Просто маленький дар, який я використовую, коли це потрібно.

Саша, тим часом, взяв планшет і почав щось шукати.

— Яку останню книгу ти прочитала?

— Посібник із креативного мислення від Кріс Гріффітс… — а він продовжував швидко набирати текст.

— Та Меліна Кості, — підтвердив Саша, продовжуючи дивитися на екран планшета. — Про що написано на сторінці... тридцятій?

Я задумалася на мить, згадуючи текст. Це було трішки складно, але...

— Якщо б ви бігли марафон, як ви гадаєте, якою мірою ви були б ефективні більшу частину дистанції? Якщо ви не маєте неймовірних, надатлетичних сил, ви, імовірно, «здуєтеся» досить швидко… — буденним тоном промовляла, не зважаючи на те, що це звучало трохи дивно.

Саша уважно глянув на мене, і його очі наповнилися подивом.

— Ох, дідько… І ти вчора дивувалася, коли я казав, що знаю шість мов, коли у тебе фотографічна пам'ять?

Я знизила плечима і усміхнулася.

— Я запам'ятовую, але не завжди розумію.

Його обличчя сяяло від захоплення, від цього все всередині мене почало танцювати від радості та метеликів в животі.

— Не хочеш стати моєю асистенткою? Я буду платити втричі більше, ніж ти будеш отримувати на посаді дизайнера.

— Я не хочу, щоб ти знову був зі мною суворим босом.

Він сміється, похитуючи головою.

— Моя дружина — un vero tesoro (приб. пер. з італ. справжній скарб). Ти неймовірна, Дано.

Він неочікувано нахилився до мене та чмокнув у губи. Це було миттєво, майже невідчутно, але ніжно. Я відчула тепло його губ і солодкість моменту. Усе всередині мене затремтіло, і зрозуміла, що хочу більше, ніж цей короткий дотик. Це був перший раз, коли він зробив це, коли ми були самі, не для публіки. Коли він відсунувся, я побачила, як його очі сяють радістю.

— Це було... несподівано, — прошепотіла я, намагаючись приховати усмішку, але невдало.

І коротко… Хочу добавки.

— Пробач, не міг втриматися, — відповів він, теж усміхаючись. — Ти настільки чудова, що я просто не зміг втриматися.

Я відчула, як мої щоки почали палахкотіти, і захихотіла як дівчинка.

— Тепер я бачу, що це був добрий план працювати разом, — промовила, намагаючись перевести розмову на більш нейтральну тему.

— Абсолютно.

Ми поснідали та продовжили працювати над його проєктами, але тепер атмосфера була ще більш теплою, кожен наш дотик, кожне слово несли новий зміст, це було неймовірно приємно.

— До речі, — сказав Саша, відриваючись від екрану ноутбука. Він серйозно подивився на мене. На мить, я подумала, що він буде мене сварити, як буркотливий бос. Але замість цього, я почула лагідне: — Я хотів би показати тобі дещо особливе сьогодні ввечері.

— Що саме?

— Це буде побачення.

— Побачення?

Він почухав брову.

— Так. Але я обіцяю, що це буде щось особливе. І безпечне.

— Дякую за уточнення, — розсміялася я, згадавши вчорашній пікнік, який був чудовим та жахливим одночасно.

— Вчорашній вечір мав свої несподіванки, але сьогодні я хочу, щоб усе було ідеально, — сказав він, ніжно торкаючись моєї руки.

Все буде ідеально для мене, поки ти поряд.

— Я довіряю тобі, Сашо. Але якщо ти надумаєш мене втягнути в якийсь екстремальний спорт, я не відповідатиму за свої дії, — жартома попередила я.

— Обіцяю, нічого екстремального, — запевнив він.