Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ тридцять третій 

Розум став його другом. Він став супутником у цій виснажливій важкій грі. Він боявся програти самому ж собі. 

                           Адам Лейвер. “Портрет Ромула” 

Ромул сидів у своєму кабінеті, підписуючи документи прийняти парламентом. Вже вечоріло, і сонце пробивало свої останні промені, жовтогарячою смугою залишаючи сліди на будівлях пустельного міста. 

  Тут Імператор чує знайомі поспішні кроки свого Прем’єра. Коли відчинилися двері, то Ромул з посмішкою поглянув на Лейвера, одягненого в темно-сині штани та білу свиту, які додавали молодість цьому літньому чоловіку. 

-Викликали? - запитав Прем’єр, зупинившись біля самого столу. 

-У мене до тебе хороші новини. Я тебе не збиратимусь звільняти, і думаю про наступну виборчу кампанію, - вдумливо казав Ромул дочитуючи документ. 

-Мені доповіли вже, що ви дізналися про таємний закон. Самі розумієте, я ж колись був Міністром внутрішніх справ, тому знав про нього, але вам то заборонено про це говорити. 

-Нічого, я не ображаюся. Ти виконував свої обов’язки навіть на іншій посаді. Молодець. 

-Дякую. Це все, що ви хотіли? 

-Ще одне хочу в тебе спитати: як ти вважаєш чи дійсно астероїд знищив корабель в четвертому секторі? 

-Як на мене, ця подія досить суперечлива. Це могло бути як і природнє, так і щось людське. 

Вони відвели погляд один від одного, намагаючись подумати про ситуацію. Тоді очі Імператора зупинилися на задумливій постаті: 

-Скажи, ти віриш в те, що «Орден» живий? 

-Ґранд знищив його  осередок, а ми вже розправлялися з пагонами цього бур’яну. Без коріння навряд щось буде робити, і якщо й буде, то великого результату вони не доб’ються. 

-А якщо частинка кореня залишилася глибоко в землі? 

-То тоді треба рубати пагони. 

-Замкнуте коло якесь виходить, - тяжко зітхнув Ромул, дивлячись як сонце ховається за будівлями столиці. 

-Пане Ромуле, вас викликає  Сатурн. Заступник голив розвідки Єнс Деклер, - перебив розмову голос  Давид через зв’язковий пристрій. 

-Я, мабуть, тоді піду, - сказав Лейвер, і кивнувши головою попрямував на вихід з кабінету. 

-Можеш йти. Давиде, з’єднай мене з паном Єнсом, - промовив Імператор, проводжаючи поглядом Лейвера з кабінету. 

- Вітаю вас, пане Ромуле! Це Єнс Деклер, той кого відправили на Сатурн на допит Ґранда. 

-Вітаю, вітаю! Він щось нове розповів? 

-Абсолютно нічого. Одне каже, що якби знав щось, то б сказав, доповнив минулі свідчення. Але все вже відоме. Сенс йому щось приховувати нема, бо ця історія і в його інтересах. Сам здогадався, що то не астероїд, а, можливо, «Орден». 

-Зрозумів. Тобто нічого нового він  не сказав? 

-Абсолютно. Ви будете з ним говорити? 

-Можливо завтра. 

-Добре. Якщо щось мені стане відомо, то я повідомлю.  

-Тільки по можливості повідомляєте своїй установі, бо якось не зрозуміло виходить, що заступник голови розвідки не голові розвідки каже, а Імператору. 

-Зрозумів ваш посил. 

-Тоді зараз я перемкну тебе на Давида, він назначить на завтра нам тоді зустріч. До побачення! 

-До зустрічі! - попрощався Єнс, поки Ромул не перевів дзвінок до свого секретаря. 

  Вже стемніло. Імператор нікуди не хотів їхати. Він вирішив залишитися ночувати тут. Тільки треба було повідомити  це Марії. 

 -Ти вдома? - запитав по зв’язку Ромул. 

-Ні, я з Данилом. 

-Яким Данилом? 

-Той, що на Титані з нами був. Його батько у столицю відправив, аби трохи розвіявся, а заодно й може тут закріпиться. 

-Крісла я йому ніякого не дам, - жартома мовив Ромул. - Я хотів сказати, що сьогодні мене не буде вдома. В Офісі залишуся.  

-Ой, для мене ти так говориш як батько в ту ніч, - тривожно промовила Марія. 

-Ні, цього разу у мене Давид буде, тому не переживай. Передай мої вітання Данилу. На добраніч, - кинув слухавку Ромул. 

  Тоді Імператор  вирішив  трохи погортати соцмережі. У другій половині XXV столітті став тренд показувати своїх предків у XXI. Вони виставляли відео з розборами колишнього життя, не розуміли, як вони жили без польотів у космос, великої роботизації праці та як могли користуватися сотовим зв’язком.  

Взагалі у сучасному світі досі лишається назва «телефон», бо й надалі виконує функцію зв’язку, і то, це тепер маленький екран, аби тільки знайти потрібний контакт. Відео, ігри й  фотографії люди дивляться через окуляри. Вони це бачать як живий об’єкт, і наче є реальним свідком цих подій. Деякі радикальні технарі вважають розпустити парламент і надати робити закони нейромережам. Та всі люди впевнені, що вони є унікальними, тому непотрібно повністю надавати можливість технологіям захопити світ, бо прогрес полегшує людське життя, а не контролює його.