Читати книгу - "Скривавлена зоря, Axolotl"

— Бо, якщо б ти пам’ятала… ти б ніколи не пробачила ані мене, ані Бальдра.

Її серце пропустило удар.

— Що?

Він повільно наблизився до неї.

— У цьому світі немає правильних і неправильних рішень, Астрід. Є лише вибір… і наслідки.

— Ти брешеш, — прошепотіла вона, але її голос тремтів.

Локі зупинився, і його усмішка зникла.

— Тоді чому ти відчуваєш цей страх?

Бальдр торкнувся її плеча, ніби нагадуючи, що вона не сама.

— Не слухай його, — тихо сказав він.

Але Астрід знала — тепер вона не могла просто відступити.

Щось важливе ховалося у її власному минулому.

І вона збиралася це дізнатися.

Тиша між ними була важкою, ніби сам простір тріщав під її вагою.

Астрід відчувала, як у голові спалахують уламки спогадів — уривки слів, відчуттів, страху.

— Що я забула? — її голос здався їй чужим.

Локі повільно нахилив голову, його погляд затримався на ній довше, ніж треба.

— Все, що могло зруйнувати тебе.

Бальдр різко вдихнув.

— Досить.

Локі не звернув на нього уваги.

— Ти питаєш, чому я стер твою пам’ять? А ти хочеш знати, що станеться, коли вона повернеться?

Астрід не відповіла.

Але Локі побачив її вагання.

— Ти пам’ятаєш, як ми познайомилися? — його голос став тихішим, майже ніжним.

Її пальці здригнулися.

— Я…

І раптом щось клацнуло в її свідомості.

Темна вода. Холодне повітря. Червоні вогні, що розпливаються у пітьмі.

— Ми зустрілися не так, як мені розповідали, — прошепотіла вона.

Бальдр схопив її за руку.

— Не слухай його.

— Але це правда?

Він не відповів одразу, і цього вистачило.

Астрід відступила на крок.

— Ти… ти знав?

Бальдр опустив голову.

Локі зробив ще один крок уперед.

— Він не лише знав, Астрід. Він був частиною цього.

Щось у її грудях стислося, ніби з неї витягнули кисень.

— Ви… обоє… — її голос зірвався.

— Це не так просто, — сказав Бальдр, але вона вже не слухала.

Її погляд повернувся до Локі.

— Ти можеш повернути мою пам’ять?

Він нахилив голову, його очі сяяли, як дві краплі розплавленого золота.

— Я можу показати тобі правду.

Від цих слів по її спині побіг холод.

Але вона вже зробила вибір.

— Тоді зроби це.

Бальдр простягнув руку, намагаючись її зупинити, але було пізно.

Локі торкнувся її чола, і світ зник.

Темрява огорнула Астрід, ніби вона занурилася у глибини безмежного океану.

Спершу був лише холод.

А потім—спалахи.

Фрагменти минулого розривали темряву, уривки сцен зливалися в один суцільний хаос:

Полум’я охоплює кам’яну залу. Хтось кричить її ім’я.

Чорна вода хапає її за руки, тягне вниз.

Лезо, вкрите кров’ю, блищить у слабкому світлі.

І, нарешті, чийсь голос: "Ти повинна забути. Це єдиний шлях".

— НІ! — вигукнула вона, розплющуючи очі.

Вона знову стояла на мосту між світами. Але тепер все було не так.

Її коліна тремтіли, голова паморочилася.

— Я… я бачила…

Локі дивився на неї уважно.

— І що ти тепер думаєш?

Астрід важко дихала.

— Це… правда?

Вона перевела погляд на Бальдра.

Він не відповів.

Але його мовчання було гучнішим за будь-які слова.

Астрід зробила крок назад, ніби відстань між ними могла змусити її дихати легше.

— Ви всі… брехали мені?

Локі нахилив голову.

— Ми просто вибирали, яку частину історії розказати.

Бальдр простягнув руку до неї.

— Астрід, послухай мене…

— Ні, — її голос зірвався. — Я не знаю, кому тут можна вірити.

Її світ тріснув, ніби розбите скло.

А десь у темряві хтось… або щось… чекало на момент, щоб скористатися її сумнівами.

І момент настав.