Читати книгу - "Артефакт Провідника, Fill"

Сильва запитав у Нейви, що той робив у скелях Саймона. Нейва відповів, що Кастельг теж тут хазяйнує, і він вирішив непомітно допомогти зустріти кінець його пригодницьких днів.

Ноель не зрозумів, що це означало, і здивовано глянув на Ларса.

"Вбити його", – пояснив Ларс.

Сильва і Нейва далі вели свою "братську" розмову.

- "Ну і що ти встиг дізнатись? Чи, як завжди, будеш відмахуватися від відповіді? У мене нема на це часу", – гмикнув Сильва.

Нейва хитро посміхнувся і нахабно відповів:

- "Так і бути, проявлю доброту до тебе, братику, бо я кращий від тебе. Набагато..."

- "Щось довкола них якась дивна атмосфера..." – шепотом відмітив Ноель, звертаючись до Ларса.

- "Так виглядає розмова двох найнагліших людей всесвіту..." – похмуро відповів Ларс, відводячи погляд. Цього дня він був як ніколи мовчазний.

Повернемось до розмови двох "найнагліших" людей всесвіту.

- "То що там? Я не найтерплячіший, тож не тягни час, Нейва."

А той власне відповів:

- "Нехай. Кастельг робить те, що сповна в його стилі – цей жадібний дурник планує зайняти місце Саймона, що взагалі сповна очевидно."

- "Може, це колись зіграє нам на руку. Він надто жадібний!" – розсміявся Сильва.

Раптом вся земля здригнулася. Десь далеко, у найвищому храмі, у найвищій башті стався велетенський вибух. Башта розсипалася, як картковий будинок. Звідти йшло багато чорного диму, хоча той все одно не міг заховати червоний промінь, що пробивався у небо.

"Колись? Вже", – почувся задоволений голос Нейви.

Ларс і Ноель шоковано дивилися на те, як димілася башта. А Сильва підвів голову і глянув на Нейву красномовним поглядом – холодним, пронизливим і повним злості. Він схопив Нейву за шию і процідив крізь зуби:

- "Як Кастельг це зробив?! Ти йому допоміг?! ВІДПОВІДАЙ, ЩУР!" – злісно гукнув Сильва.

У відповідь Нейва тільки й зробив, що гмикнув, задихаючись, відвівши погляд, але все одно не забираючи з голосу хитрий підтекст:

"Не було такого. Ну, хіба що трошки..." – Нейва глянув на Сильву. "Може, навіть трохи більше..."

Сильва все ще стискав горло Нейви, його пальці впивалися в шкіру, а очі палали гнівом. Навколо відчувалася напружена тиша. Ларс і Ноель навіть не наважувалися дихати голосно.

— Я запитав: як він це зробив? — прошипів Сильва, нахилившись ближче.

Нейва, кашлянувши, хитро посміхнувся.

— Сильва, Сильва… Ви ж знаєте мене, я б ніколи не допоміг цьому дурникові… свідомо, — він зробив паузу, граючись виразом обличчя, — але ви знаєте, як це буває… Люди іноді проговорюються.

Сильва ще сильніше стиснув пальці, але потім раптом різко відпустив Нейву. Той відступив на крок, потираючи шию, проте не виглядав наляканим.

— Гаразд, гаразд, не треба так сердитися! — з удаваною образою буркнув він. — Все вже зроблено. Кастельг знищив вежу. Що тепер?

Сильва глибоко вдихнув і глянув на горизонт. Дим все ще здіймався догори, а червоне світло пробивало темряву.

— Це означає, що у нас є шанс, — задумливо промовив він.

— Шанс? — здивувався Ноель. — Але ж це катастрофа! Вежа впала, це означає…

— Це означає, що тепер вони зайняті не нами, — різко перебив його Ларс. — Або принаймні не так сильно, як раніше.

— Саме так, — погодився Сильва, посміхаючись. — Тепер ми маємо скористатися моментом і пробратися далі, поки всі погляди прикуті до того хаосу.

— І як ви це пропонуєте зробити, братику? — насмішкувато запитав Нейва. — Тіні все ще тут. Вони вже знають про вас.

— Тому ми підемо іншим шляхом, — сказав Сильва, знову набувши свого хитрого виразу обличчя. — Є один прохід, про який, можливо, навіть ти не знаєш, Нейва.

Нейва скептично підняв брову, але нічого не відповів.

— Отже, гайда, карапуз, — Сильва штовхнув Ноеля в спину. — Час показати тобі, що таке справжня хитрість!