Читати книгу - "Гра в бісер"

її неповторну таємницю і символ — Гру в бісер. Касталія виховує чудових музикантів, істориків мистецтва, філологів, математиків та інших учених. Кожен касталійський заклад і кожен касталієць повинен мати тільки дві мети, два ідеали: у своїй галузі досягти досконалості й зберегти свій фах і самого себе живим і пружним завдяки постійному зв’язку і щирій дружбі з усіма іншими дисциплінами. Цей другий ідеал — думка про внутрішню єдність усіх духовних зусиль людини, думка про універсальність — найповніше виявився в нашій шляхетній Грі. Може, для фізика, історика музики чи якогось іншого вченого сувора, аскетична відмова від усього, що стоїть поза його фахом, від думки про універсальну освіту інколи буває і корисна, сприяє тимчасовим досягненням у рамках однієї дисципліни, проте ми, гравці в бісер, не маємо права бути такими обмеженими й самовдоволеними, бо наше завдання — плекати ідею universitas litterarum і її найвищий вияв — шляхетну Гру, рятувати її від схильності окремих дисциплін вважати себе самодостатніми. Але як можна врятувати те, що саме не хоче бути врятованим? Хіба ми можемо присилувати археолога, педагога, астронома абощо не скніти в глухих стінах свого фаху, а невтомно відчиняти вікна в інші дисципліни? Ми не доб’ємося цього ніякими наказами чи впровадженнями Гри в бісер як обов’язкового предмета вже в шкільні програми, не допоможе й нагадування про те, яку мету ставили перед цією Грою наші попередники. Є тільки один спосіб довести, що наша Гра й ми самі необхідні: завжди тримати на високому рівні все наше духовне життя, чуйно схоплювати й засвоювати кожне нове наукове досягнення, кожен напрямок, кожну проблему і з думкою про єдність надавати нашій універсальності, нашій шляхетній, але й небезпечній Грі все нової форми, такої гарної, такої переконливої і принадної, так чудово грати в свою Гру, щоб найсуворіший дослідник і найпильніший фахівець знов і знов відчував її поклик, її звабу й красу. Уявімо собі на хвилину, що ми, гравці в бісер, працювали б якийсь час із меншим запалом, курси Гри для початківців стали б нудніші й поверховіші, в Іграх вищого ступеня вчені фахівці вже не добачали б пульсу життя, духовної актуальності й цікавості, наші щорічні Ігри за другим чи третім разом здалися б гостям неживими й старомодними, порожньою церемонією, безглуздим пережитком минулого — як швидко загинула б тоді Гра і ми разом з нею! Уже й тепер Гра в бісер не стоїть на тій осяйній висоті, на якій вона стояла одне людське покоління тому, коли щорічна Гра тривала не один чи два, а три або й чотири тижні і була найбільшою подією року не тільки для Касталії, а й для цілої країни. Нині на нашу щорічну Гру ще приїздить представник уряду, але часто вже як знуджений гість, присилають на неї своїх посланців і деякі міста й громади, проте після закінчення свята ці представники світської влади не раз уже ввічливо давали нам на здогад, що свято триває надто довго, а тому чимало міст не можуть прислати своїх представників і що, може, варто або дуже скоротити його, або надалі влаштовувати тільки раз на два чи три роки. Що ж, такого розвитку подій, чи, скоріше, такого занепаду, ми не здатні зупинити. І дуже можливо, що скоро в світі взагалі вже не розумітимуть нашої Гри, а свято ми будемо влаштовувати раз на п’ять чи на десять років або й узагалі не влаштовуватимем. Але чого ми можемо й повинні не допустити, то це дискредитації і знецінення Гри на її власній батьківщині, в Педагогічній Провінції. Тут наша боротьба не безнадійна, ми здобуваємо все нові й нові перемоги. Щодня ми бачимо, як молодих учнів еліти, що досить байдуже записувалися на курс Гри й закінчували його непогано, але й без великого запалу, раптом захоплює дух Гри, її інтелектуальні можливості, її шляхетні традиції, її надзвичайна сила, і вони стають нашими палкими прихильниками та прибічниками. І щороку під час Ludus sollemnis ми бачимо в себе славетних учених, що, як нам відомо, протягом року, роблячи свою корисну працю, дивляться на нас, гравців у бісер, згорда й посилають нашій інституції не найкращі побажання, але наша врочиста Гра чарами свого мистецтва дедалі дужче захоплює, скоряє їх, дає їм полегкість, підносить їхній дух, відмолоджує й окрилює їх, і врешті вони, зміцнілі душею і зворушені, майже присоромлені, покидають нас зі словами подяки. Пригляньмося на мить до тих засобів, які ми маємо, щоб виконати своє завдання, і ми побачимо величезний, чудовий, добре впорядкований апарат і його осереддя й серце — Архів Гри, яким усі ми щогодини вдячно користуємося і якому всі, від Магістра й Архіваріуса до останнього помічника, повинні служити. Найцінніше ж і найживотворніше в нашій інституції — давній касталійський принцип добору найкращих, еліти. Школи Касталії вибирають найкращих учнів з усієї країни й дають їм освіту. Так само й ми в Селищі Гри намагаємося вибрати найкращих зпоміж здібних до Гри, утримати їх у себе, дати їм якомога ширшу освіту. Ми беремо на свої курси й семінари сотні слухачів, багато їх не доводить навчання до кінця, але з найкращих ми вихо1вуємо справжніх гравців, які noмистецькому володіють Грою, і всі ви знаєте, що в нашому мистецтві, як і в кожному іншому, немає межі для зросту, що кожен із нас, коли він уже потрапив до еліти, ціле життя працюватиме над подальшим розвитком, удосконаленням, поглибленням себе самого й нашого мистецтва, байдуже, належить він до службовців Гри чи ні. Інколи нам кажуть, що наша еліта — велика розкіш, і не слід, мовляв, виховувати більше елітних гравців, ніж потрібно для того, щоб завжди була напоготові добра заміна на кожну посаду. Але, поперше, інституція службовців Гри існує не заради себе самої, а подруге, далеко не кожен гравець може бути службовцем, як, скажімо, не кожен добрий філолог може бути вчителем. Принаймні ми, службовці Гри, добре знаємо й відчуваємо, що репетитори — не просто наш резерв обдарованих і досвідчених гравців, з якого ми заповнюємо свої прогалини і отримуємо своїх наступників. Я б навіть сказав, що це — тільки другорядна функція еліти, хоч перед людьми необізнаними з касталійськими справами ми й наголошуємо на ній, коли мова заходить про сенс і право на існування нашої інституції. Ні, репетитори — це не тільки майбутні Магістри, керівники курсів, службовці Архіву, вони потрібні й самі собою, їхній невеличкий загін — справжній осередок і майбутнє Гри в бісер;