Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Моє сторіччя 📚 - Українською

Читати книгу - "Моє сторіччя"

351
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моє сторіччя" автора Гюнтер Грасс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 107
Перейти на сторінку:
краєм якого ми всі пройшлися по стежині, викладеній з лісу-кругляка. Але оскільки погода все ще була собачою, а взуття поета виявилося надто міським, точніше, як зауважив він сам, «недостатньо рустикальним», прогулянку було перервано, після чого ми чудово пообідали в якійсь невеличкій місцевій кнайпі. Ні-ні, ніхто не згадував ні політику, ні заворушення в Берліні, ні смерть студента, про яку лише нещодавно повідомили, — говорили лише про ботаніку, і при цьому з’ясувалося, що поет знає не менше, якщо не більше назв різних трав, ніж філософ. Пауль Целан пам’ятав назви багатьох рослин не лише латиною, а й румунською, угорською і навіть на ідиш. Він народився в Чернівцях, що, як відомо, розташовані в багатомовній Буковині.

Я розповів своїм студентам усе це та ще багато інших цікавих історій, але на поставлене з несподіваного боку запитання — про що ж говорили, а точніше, мовчали в тій хатині? — здатен був відповісти лише посиланням на вірш «Тодтнауберґ». З нього можна дещо зрозуміти. Приміром, образ арніки, яку в народі ще називають очанкою, можливо трактувати по-різному. Досить символічною виглядає також криниця перед хатиною філософа із багатозначною зірочкою на ній. Крім цього, на центральному місці, так би мовити, як родзинка, знаходиться та сама, згадана у вірші, гостьова книга, куди поет записав своє ім’я з несміливим запитанням: «чиї імена увібрала вона до мого?», але йому передусім йшлося при цьому про


надію, сьогодні, на мислителя слово прийдешнє у серці…

Тут ще раз варто згадати, що вираз у дужках — (уже незабаром) — згодом було викинуто поетом, — і це є доказом нагальності його бажання, якому, як нам відомо, не судилося здійснитися. Але ж ніхто не знає, про що ще говорилося або мовчалося тоді в тій хатині, існують лише припущення та здогади, — і це залишає рану вічно відкритою…

Приблизно так говорив я своїм студентам, не згадуючи ні перед ними, ні перед вищезгаданою допитливою особою того, як часто я уявляв собі тодішню розмову в тій хатині, бо ж між бездомним поетом і «Майстром із Німеччини», євреєм з невидимою жовтою зіркою та колишнім ректором Фрайбурзького університету з круглим і так само вже затертим партійним значком, тим, хто називає речі, і тим, хто замовчує, тим, хто вижив і постійно оголошує про свою смерть, і тим, хто проголошує Буття та прийдешнього Бога, Невимовне мало би знайти потрібні слова, — але не знайшло жодного.

І це мовчання продовжує мовчати. Я ж, своєю чергою, не розповів учасникам семінару, чому втік тоді з Берліна, незворушно дозволивши погляду все тієї ж студентки уважно обмацувати мене, і не сказав, що ж змусило мене певний час уникати високомовності, а наступного року знову рятуватися втечею — цього разу вже із Фрайбурґа — у круговерть Франкфурта (до речі, саме там Пауль Целан відразу ж після від’їзду з нашого університетського містечка створив перший варіант свого вірша «Тодтнауберґ»).

1968

Учасники семінару здавалися задоволеними, але я заспокоїтися не міг. Щойно мені вдалося, завдяки старанно відновленому власному авторитету в очах своїх студентів, почути у вірші з гірської хатини запізнілий відгук на «Фугу смерті» й водночас виклик поважному «Майстрові з Німеччини», якого сприймають як персоніфікацію смерті, як мені знову почали дошкуляти запитання: а що ж погнало тебе геть із Фрайбурґа наступного року, відразу після великодніх канікул? яке «повернення» перетворило тебе на радикала зразка шістдесят восьмого року — тебе, який до того займався здебільшого тим, що слухав мовчання поміж словами і цілковито довірився високомовно фрагментарному, поступовому наростанню німоти Гьольдерліна?

Мабуть, це було спричинено, хоча і з запізненням, якщо не вбивством студента Бенно Онезорґа, то точно терористичним нападом на Руді Дучке, — одна з цих двох подій перетворила тебе, принаймні вербально, на революціонера, і ти відмовився від жаргону достеменності

1 ... 63 64 65 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє сторіччя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моє сторіччя"