Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Війни художників 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни художників"

300
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війни художників" автора Станіслав Стеценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 215
Перейти на сторінку:
Тверської. У шльондри… Все повертається на круги своя. Моя мати теж була шльондрою.

Він хлипнув, витер сльозу зі щоки, махнув рукою, сказав, звертаючись незрозуміло до кого:

— Пам’ятаєш плакат «Об’єднання художників-реалістів проти проституції»? На плакаті було:


Вот чему должна быть крышка, Вот вести с чем надо бой: Строя старого отрыжка На панели пред тобой!

— Я придумав, мої слова! А тепер ось сам у шльондри… ех, — він устав і, не прощаючись, пішов, похитуючись і бурмочучи під носа якийсь вірш.

Гущенко з Довженком довго мовчали. Пити більше не хотілося.

— Чому ти назвав його Фімою? — запитав Гущенко.

— Це його справжнє ім’я. Єфім Придворов. Дем’ян Бєдний — літературний псевдонім. Опустився зовсім. Якщо не зупиниться, недовго йому на свободі гуляти. А шкода, гарний поет! Я пам’ятаю цей плакат. Такий колоритний натовп шльондр у картатому одязі зупиняє робітниця в червоній хустинці. Його вірші були на багатьох плакатах, на кшталт: «Ты хотел с пьянкой шутить? Ее надо колотить! Культурно, бурно!» Колись розповідав мені, що брав участь у розстрілі Каплан.

— Кого? — здивовано перепитав Гущенко.

— Есерки, яка стріляла в Леніна. Говорив, що сам облив її тіло бензином.

— Навіщо?

— Після розстрілу Каплан вони з комендантом Кремля Мальковим спалили тіло. І рештки таємно поховали. Яким Бєдний був вірним ленінцем! І на що звівся…

Вони вийшли на вулицю і довго йшли мовчки.

— Як тобі назва, — запитав раптом Довженко, кивнувши у бік темного провулка, повз який вони саме проходили. На новенькій білій табличці чорнів напис: «Провулок безбожний».

Гущенко розсміявся:

— У загальному ключі. Монументальна пропаганда. Починаючи від назв вулиць і закінчуючи пам’ятниками й ліпниною на будинках.

Вони вийшли на Калузьку площу до кінотеатру «Авангард», на який перепрофілювали храм Казанської Божої Матері. Їх обігнав освітлений, майже порожній тролейбус.

— Техніка, — сказав Довженко. Мабуть, аби не думати і не говорити про Бєдного. — Тролейбусів стає все більше! Скоро вони зовсім витіснять трамваї. А телебачення витіснить радіо.

— Телебачення? Я чув про це, — підхопив тему Гущенко. — Але мені здається, що це справа далекого майбутнього.

— Ні. Кажуть скоро, дуже скоро. Я бачив таку штуку в лабораторії в МДУ, транслювали виступ з Палацу з’їздів. І все можна було не тільки чути, як по радіо, а й бачити на такому скляному прямокутному блюдці. Як екран у кінотеатрі, тільки зовсім маленький.

— Може, то був магнітофон? — уточнив Гущенко.

— Ні, магнітофон — це інше. Магнітофон записує звук на спеціальний магнітний дріт. А тут — зображення передається на відстань, — із жаром заговорив Довженко. — Уявляєш, які можливості для кіно? Фантастика!

— Складно це все зрозуміти. Я ж природжений гуманітарій.

— Ходімо, — Довженко смикнув Гущенка за рукав, і вони пішли в бік Охотного ряду.

— Я можу говорити відверто? — раптом розпочав Гущенко.

— Валяй. Зі мною можна, ось із іншими — дуже не рекомендую.

— Якщо чесно, то мене від Сталіна, від індустріалізації і від усієї цієї брехні трохи нудить. Брехня годиться для робітників і селян, які жодного разу не виїжджали за кордон. Я бачив, що за кордоном ті ж робітники і селяни живуть набагато краще.

— Зате він, — швидко заперечив Довженко, — я про Сталіна, відібравши у декого свободу, зібрав…

— …велику країну, — закінчив за нього Гущенко.

— Саме так! Але я не про СРСР. Я про Україну! Приєднав до України західні землі! Для мене це важливо. Він, звісно, тиран, але саме він зібрав до купи мою любу Україну! І за це я готовий йому багато чого пробачити!

— Ти захищаєш Сталіна? Ти зустрічався з ним?

— Тричі.

Гущенко здивовано присвиснув:

— Тричі? І що?

— Він був зі мною дуже люб’язним. Правда, я чекав прийому до другої ночі. І коли вже Сталін їхав додому, він запросив мене до автомобіля. Потім наказав водієві зупинитися, і ми пройшлися порожнім Арбатом.

— Пройшлися?

— Так. Охорона, звісно, йшла позаду й попереду, а автомобілі їхали слідом…

— Цікаво. А я був у Сталіному, — раптом сказав Гущенко. — Тобто у Юзівці.

— У Сталіному.

— Так, хай йому біс, у Сталіному, — Гущенко махнув рукою. — Словом, на Донбасі. Малював у Маріуполі, на Оленівських рудниках. Там у дівчини, вірніше, у жінки, з якою ми колись навчалися, син Митя помер від голоду. Дуже хотів їсти, наївся якоїсь трави і помер. І там я зрозумів, що голод 33-го, який я так активно заперечував у Парижі — правда.

— Значить, правда, — погодився Довженко.

— Коли ти мене агітував працювати на СРСР, ти мені цього не розповідав.

— Тоді цього ще не було. Згадай. Початок 20-х. Більшість вірила, що живе в найдемократичнішій країні. Вірили в комунізм. У світову революцію.

— І ти вірив?

Довженко замислився, потер долонею лоба:

— Я й тепер вірю. Інколи вірю, інколи…

— І що тепер?

— Усе це тепер не має значення. Тепер так — або ти з ними, або в таборі. Запам’ятай, Миколо. Тільки такий вибір. Іншого немає. Ти бачив англійський танк в історичному музеї? Такий монстр у два людських зрости! Так от вважай, що ти — це не ти, а хробак. І проти тебе танк.

1 ... 63 64 65 ... 215
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни художників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни художників"