Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Еринії 📚 - Українською

Читати книгу - "Еринії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Еринії" автора Марек Краєвський. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 79
Перейти на сторінку:
меценас уже прокинувся й зараз вас прийме.

Фамулус відчинив двері, засвітив світло, кивнув Попельському на одне із трьох крісел у почекальні, а тоді зачинив двері й вийшов. Перш ніж поліцейський устиг добре роздивитися невелике приміщення, перш ніж устиг сісти й переглянути різні газети й журнали, відчинилися двері кабінету, і в них з’явився меценас Людвік Махль.

― Добридень, пане меценасе, ― привітався Попельський. ― Перепрошую за мій несподіваний прихід, але це невідкладна справа. Йдеться про вашого колишнього пожильця, Тадеуша Шалаховського.

― Ну, нарешті! ― засопів Махль. ― А я вже думав, що до мене ніхто не прийде в справі цього негідника! Будь ласка, проходьте.

Вони опинилися у вишуканому кабінеті, де стояв великий письмовий стіл, книжкова шафа, столик і два крісла. Усі ці меблі становили комплект, на що вказували не лише ідентичні інкрустації, але й однакові ніжки у вигляді лев’ячих лап. На книжковій шафі стояло погруддя Цицерона, а на стінах висіли дипломи, що свідчили про різні меценасові заслуги.

Їхній власник, огрядний чоловік, років п’ятдесяти з гаком, важко сів за столом. Темні синці під очима вказували на те, що Махль страждає від безсоння. Він був одягнений у тужурку, білу сорочку, темні, смугасті брюки й шкіряні пантофлі. Жирне підборіддя почасти прикривала блакитна шийна хустка.

― Прошу, сідайте. ― Він кивнув комісарові на крісло й іронічно похитав головою. ― Ну, ну… Не дуже швидко реагує наша рідна поліція на звернення громадян. Від мого дзвінка минуло багато днів…

― А із чим саме ви зверталися, пане меценасе?

― Як це ― із чим? ― обурився Махль. ― Адже ви прийшли до мене в справі Шалаховського?

― Чи можу я, пане меценасе, ― Попельський відчув, що пісок в очах почав пекти дедалі сильніше, ― поставити вам декілька запитань?

― Так, будь ласка. ― Махль відповів за кілька хвилин, протягом яких він читав максиму на візитці Попельського. Раптом посміхнувся. ― Але… Перш ніж ви почнете… Хто це сказав? «Що дивного в тім, що вмирає людина, ціле життя якої ― ніщо інше, як дорога до смерті?». Хто це?

― Сенека.

― Смерть вас не вражає?

― Смерть ― це моя буденність.

Адвокат зручно вмостився за столом і зацікавлено глянув на Попельського.

― Поліцейський-філолог? Латину знаєте з гімназії чи з університету?

― І те, й інше. Окрім філології я студіював математику. Ми можемо поговорити про справу?

― Коли скрізь з’явилися оголошення з портретом розшукуваного злочинця, ― Махль зосередився на розмові й старанно добирав слова, ― я негайно зателефонував до поліції. Заявив, що в підозрюваному з портрета я впізнав Тадеуша Шалаховського, дрібного чиновника, який проживає в моєму будинку, у комірчині на подвір’ї. Черговий зареєстрував звернення, чемно подякував і поклав трубку. Обурившись такою поведінкою, я подзвонив удруге, щоб прискорити дії поліції. Проте черговий, так само чемно, як і першого разу, повідомив мені, що сьогодні він уже отримав кільканадцять таких звернень, і що всі вони будуть перевірятися по черзі. Наскільки я зрозумів, саме надійшла моя? Хіба ви тут не в цій справі?

― Я прийшов до вас у справі Шалаховського. ― Попельський подивився в порожні очі Цицерона. ― Про підозрюваного мені стало відомо з інших джерел, а не завдяки тому, що ви його впізнали. Будь ласка, розкажіть мені все, що вам відомо про Тадеуша Шалаховського та його сина Анджея.

― Боже мій. ― Махль провів долонею по залишках волосся. ― Про них я знаю небагато, зате про дев’яносторічного зараз пана Клеменса Шалаховського, гаданого батька Тадеуша, мені відомо чимало… Вас це цікавить?

― Мене цікавить усе, що пов’язане із цією родиною. А найбільше ― слова «гаданий батько»…

― Тоді б вам довелося просидіти тут цілий день… Я мушу випити кави, щоб мої resumees[67] були змістовними й короткими. Мироне! ― погукав він і смикнув за мотузок великого дзвоника, а коли за мить у дверях з’явилася голова камердинера, наказав: «Мироне, подайте нам сюди каву! І перекажіть, будь ласка, пані, що я раджу їй, нарешті, відпочити».

― Так, пане меценасе, ― відказав лакей і зник у просторому передпокої, звідки продовжувало долинати веселе галасування нічних гуляк.

Адвокат сидів мовчки й прислухався. Ці радісні вигуки без сумніву викликали в нього занепокоєння. Протер окуляри й глянув на Попельського почервонілими очима, що ледь помітно сльозилися.

― Прошу пробачення, комісаре, за ці крики. Учора мій наймолодший брат, Міхал, приїхав зі своєю жінкою з-за кордону. Вони разом з моєю дружиною розважалися на дансингу у Варшаві. ― Він смутно посміхнувся. ― Я не міг їх супроводжувати. Окрім того, я не люблю танців. Мені відомі кращі ліки від безсоння, аніж безглузді посмикування в такт lambeth-walk[68].

Ad rem[69], пане меценасе. Будь ласка.

― Отже, старий Шалаховський… ―

1 ... 63 64 65 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Еринії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Еринії"