Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер 📚 - Українською

Читати книгу - "Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артеміс Фаул. Утрачена колонія" автора Йон Колфер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 71
Перейти на сторінку:
class="p">Холлі закашляла. Біль був такий, немов її розірва­ло надвоє. Магія тут не допоможе. Допомогти могла лише одна людина.

— Артемісе, — кволо покликала вона. — Артемісе, допоможи.

Артеміс Фаул кинув на неї погляд і повернувся до таймера, лишивши Холлі Шорт вмирати на землі. Що вона і зробила.

ГЛАВА 15: ЗНОВУ ВДОМА, ЗНОВУ ВДОМА

АРТЕМІС возився з бомбою, і рап­том усе зрушило з місця. Його накрило хвилею магії, змусивши впасти на колі­на. На якусь мить усі органи чуття отри­мали таке перевантаження, що він нічого не відчу­вав, лише хапав ротом вакуум. Першим, зі сльозами, повернувся зір.

Він поглянув на таймер. Три хвилини, якщо ритм не порушиться. Подивився ліворуч, де чаклували Кван і Номер Один, і праворуч, де стримувала демо­нів Холлі. Світ навкруги тремтів і зникав. Стояв пе­кельний гуркіт, не було чим дихати.

Бомба була такою важкою, що у Артеміса заболі­ли пальці, і він укотре пожалкував, що поруч немає Батлера, який би полегшив його страждання. Але Батлера не було і не буде, якщо Артеміс не зробить те, що потрібно. План був простий: пересунути валізку на плато. Об’єкт А в точку Б. Думати про це немає сенсу.

І тут Холлі вдарили мечем, і все стало набагато складніше.

Краєм ока Артеміс побачив, як меч увійшов у тіло подруги. Що іще гірше, він почув звук. Легеньке кла­цання, немов у замок увійшов ключ.

«Цього не може бути, — подумав він, — Ми стіль­ки разом пережили, що я не можу так просто загуби­ти Холлі».

Коли меч вийшов з тіла, звук був зовсім нестерп­ним. Артеміс знав, що він переслідуватиме його до самої могили.

Аббот аж світився від щастя. «Магія тобі не допо­може, ельфе. Я вже давно створив цей меч».

Артеміс опустився на землю, ледь стримуючись, щоб не кинутися до Холлі. Магія Холлі не допомо­гла, а от комбінація магії з наукою зуміла б. Він на­магався не дивитися на кров, що витікала з глибокої рани. В Холліному майбутньому не було нічого, крім смерті.

Її теперішнє майбутнє. Але майбутнє можна змі­нити.

Номер Один і Кван не бачили її смерті. Вони сиді­ли і зосереджено створювали блакитні кола. Тепер Аббот прямував до них. З кінчика його меча скрапу­вала кров, і на попелі лишався дороговказ до наступ­ної жертви.

Пролунали останні слова Холлі. «Артемісе, — ска­зала вона. — Артемісе, допоможи».

Артеміс глянув у її бік. Лише разочок. Швидко. Він не мав цього робити. Він побачив, як помирає подруга, і мало не збився з рахунку. А зараз це було найголовніше.

Холлі померла, і поруч із нею не було друга, який би тримав її за руку. Артеміс відчув, як її не ста­ло, — іще один дар магії. Він продовжував рахувати, витираючи сльози з очей.

«Рахуй! Зараз це єдине, що має значення».

Хлопець підвівся, пішов до своєї загиблої по­други. Його побачив Аббот. Наставив на Артеміса свій меч.

— Ти наступний, Хлопче Бруду. Спочатку цілите­лі, тоді ти. Коли вас не стане, усе повернеться на свої місця.

Артеміс не звернув на нього уваги. Він кивав головою в такт рахунку і стежив, щоб не поспішати. Рахунок має бути точним, або всі вони пропали.

Аббот пройшов повз Квана і Номера Один. Ті були такі зосереджені, що ледь відчули його присут­ність. Два удари зачарованого меча, і роботу зробле­но. Номер Один упав на спину, з пальців у нього со­чилася блакитна магія.

Кван не впав, його утримав Абботів меч.

Артеміс не став дивитися в очі Холлі. Не зміг. За­мість цього він узяв з її руки пістолет і прицілився.

«Уважно. Рахунок — це все».

Аббот витяг меча з грудей Квана, і маленьке тіло впало на землю. Троє вбитих за такий короткий час!

Артеміс не звернув уваги на останні подихи і рит­мічне хрустіння попелу, яке підказувало, що набли­жається Аббот. Та демон і не ховався.

— Я повернувся, людино. Перевіримо, чи ти встиг­неш обернутися?

Артеміс подивився на відбитки ніг навколо Холлі, їх було так багато, але тільки два відбитки були по­ряд: там, де Аббот став і вдарив. І весь цей час він ра­хував, пригадуючи власні розрахунки.

«Час у годину на рахунок сорок, тоді уповільнен­ня до тридцяти хвилин за годину на рахунок вісім­надцять, тоді трохи в зворотному напрямку, одна хвилина за секунду на рахунок два. І все повторю­ється».

— Чи не залишити тебе? — полоскотав Аббот ме­чем шию хлопця.

— Маю для тебе сюрприз, — сказав Артеміс і ви­стрілив.

Із дула пістолета вилетів промінь і гайнув у ми­нуле, саме так, як і розрахував Артеміс. Він зник із теперішнього і з’явився у фантомному минулому саме вчасно, щоб уразити Аббота, який приготував­ся вдарити Холлі.

Аббота в минулому підкинуло в повітря і відки­нуло до стіни кратера.

Аббот у теперішньому ледь устиг сказати: «Що сталося?» і зник. Його просто не стало.

— Ти не вбивав моїх друзів, — відповів Артеміс, хоча і розумів, що говорить до себе. — Цього ніколи не було.

Він схвильовано поглянув униз. Холлі там більше не було. Дякувати богам.

Іще один швидкий погляд, і він побачив, що Кван і Номер Один сидять і будують магічне коло, немов нічого не сталося.

«Ні. Нічого і не трапилося».

Артеміс зосередився на спогадах. Уявив, як Аббот обертається в повітрі. Він оповив цей випадок ма­гією, щоб зберегти.

«Пам’ятай», — наказав він сам собі. Того, що що­йно сталося, ніколи не мало бути, і не було. Хоча воно і було. Такі парадокси часу потрібно забувати, щоб зберегти здоровий глузд, але Артемісові не хоті­лося б розлучитися зі своїми спогадами.

— Гей, — гукнув знайомий голос. — Немає чим зайнятися, Артемісе?

Холлі. Вона зв’язувала Аббота його ж шнурками.

Артеміс дивився на неї і посміхався. Біль від її смерті ще не минув, але тепер, коли вона жива, ця рана швидко загоїться.

Холлі помітила його посмішку.

— Артемісе, тягни вже ту валізку на плато. Це ж так просто.

Хлопець посміхнувся ще разок і повернувся до справи.

— Так. Звісно. Покласти валізку на плато.

«Холлі була мертва, а тепер вона жива».

Руки хлопця лоскотала фантомна пам’ять про піс­толет, який він тримав або не тримав мить тому.

«Наслідки будуть, — подумав він. — Не можна без­карно втручатися в перебіг часу. Але якими б вони не були, я їх витримаю, бо альтернатива жахлива».

Він повернувся до своєї роботи і пересунув бомбу на плато. Опустився на коліна і плечем проштовхнув бомбу

1 ... 63 64 65 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер"