Читати книгу - "Хранителі смерті, Тесс Геррітсен"

Джиммі опустив погляд на поранену сестру, яка так і лежала, стогнучи, на сходах будинку. Одного безжального погляду вистачило, щоб вирішити, що Керрі не врятувати, тож вона більше не варта уваги.

Він зосередився на Джейн.

— Мені набридло чекати, — мовив він. — Кажи, де вона.

Ріццолі похитала головою. Чорні цятки закружляли.

— Я не розумію, чого ти хочеш, Джиммі.

— Де вона, чорт забирай?

— Хто?

Така відповідь розлютила його. Не попереджуючи, він вистрелив понад головою Джозефіни.

— Медея. Я знаю, що вона повернулася. І мала б піти до тебе, то де вона?

Звук пострілу прочистив мозок. Попри біль та нудоту, тепер Джейн була повністю зосереджена, вся її увага була прикута до Джиммі.

— Медея мертва, — сказала вона.

— Ні. Вона жива. Я добре знаю, що жива. І прийшов час відплати.

— За вбивство Бредлі? Вона зробила те, що мусила.

— І я зроблю. — Чоловік притиснув дуло до голови Джозефіни, і Джейн усвідомила, що він готовий натиснути на спусковий гачок. — Якщо Медея не повернеться рятувати доньку, то, може, хоч на похорон прийде.

Із темряви пролунав голос:

— Я тут, Джиммі. Я тут.

Він завмер, вдивляючись у дерева.

— Медеє?

«Вона поїхала слідом за нами».

Медея вийшла з лісу, без вагань, без жодної ознаки страху. Мати-левиця прийшла рятувати своє левеня, і тепер рішуче крокувала в бій, зупинившись за кілька метрів від Джиммі. Вони стояли одне навпроти одного у колі світла від вогню.

— Тобі потрібна я. Відпусти мою дочку.

— А ти не змінилася, — зачудовано пробуркотів він. — Стільки років минуло, а ти все така ж.

— Ти теж, Джиммі, — відповіла Медея без тіні іронії.

— Він завжди хотів лише тебе. Ту, яку не міг мати.

— Однак Бредлі більше немає. Чому ти це робиш?

— Це мені потрібно. Щоб ти за все заплатила.

Він притиснув пістолет до скроні Джозефіни, і Джейн уперше помітила жах на обличчі Медеї. Якщо ця жінка взагалі могла відчувати страх, то не за себе, а за дочку. Джозефіна завжди була ключем до знищення Медеї.

— Тобі не потрібна моя дочка, Джиммі. Ти маєш мене. — Вона опанувала себе, приховала страх під холодом зневаги. — Це через мене ти її забрав, вів усі ці ігри з поліцією. Що ж, ось і я. Відпусти її, я вся твоя.

— Невже?

Чоловік штовхнув Джозефіну, вона поточилася й пошкутильгала до безпеки. А Джиммі розвернув дуло пістолета до Медеї. Навіть тепер, під цією загрозою, жінка мала абсолютно спокійний вигляд. Вона кинула погляд на Джейн — погляд, що говорив: «Я привернула його увагу. Решта за тобою», — і зробила крок у бік Джиммі, до пістолета, націленого їй у груди. Голос Медеї став шовковистим, навіть звабливим:

— Ти не менше за Бредлі хотів мене, правда? Коли ми вперше зустрілись, я побачила це у твоїх очах. Те, що ти хотів зробити зі мною. Те ж саме, що з усіма цими іншими жінками. Ти трахав їх, поки вони були живі, Джиммі? Чи чекав, поки помруть? Бо саме такими ти їх любиш, чи не так? Холодними. Мертвими. Твоїми навічно.

Чоловік мовчав, пильно дивився на Медею, поки вона наближалася до нього. Спокушала. Багато років вони з Бредлі переслідували її, і вона нарешті була тут, на відстані простягнутої руки. Належала йому і лише йому.

Пістолет Джейн лежав на землі за кілька метрів від неї. Вона потрошку бокувала до нього, продумуючи свої рухи. Кинутися на землю, схопити зброю. Вистрелити. Доведеться робити це все лівою рукою. Перш ніж Джиммі почне відстрілюватися, вона зможе зробити один постріл, максимум два. «Байдуже, як швидко я рухатимуся, — подумала вона. — Не встигну позбутися його вчасно. Або Медея може померти сьогодні, або я».

А Медея все йшла до Джиммі.

— Усі ці роки ти полював на мене, — тихо мовила вона. — І ось я тут, а ти насправді не хочеш усе це закінчувати, правда? Не хочеш, щоб полювання добігло кінця.

— Але це і є кінець.

Він підняв пістолет вище, Медея завмерла. Вона стільки років тікала від цього завершення, яке неможливо було змінити проханнями чи звабленням. Якщо вона пішла на таке, думаючи, що може контролювати це чудовисько, то зараз зрозуміла свою помилку.

— Справа не в тому, чого хочу я, — мовив Джиммі. — Мені сказали покінчити з цим. Саме це я й зроблю.

Його м’язи напружилися, він готувався стріляти.

Ріццолі кинулася по свою зброю. Але коли її ліва рука схопила руків’я пістолета, пролунав постріл. Вона розвернулася, і ніч закружляла навколо, немов у вповільненій зйомці, десятками подробиць одночасно. Вона побачила, як Медея впала на коліна, схрестивши руки над головою. Відчула, як пече, потріскуючи, полум’я і як важко лежить зброя у лівій руці, яку вона піднесла, стискаючи пальці для пострілу.

Але, випускаючи першу кулю, Джейн збагнула, що Джиммі Отто вже похитнувся: її постріл влучив у ціль, якій уже пустили кров.

Темний силует на тлі вогню падав навзнак, мов приречений Ікар, вимахуючи руками. Упав на капот палаючої машини, його волосся спалахнуло, голову охопило полум’я. Він заверещав і відсахнувся від автомобіля. Загорілася сорочка. Джиммі заметався по дворі у смертельному танці — й нарешті впав на землю.

— Ні! — стражденний стогін Керрі Отто зовсім не був схожий на звук, виданий людиною, — то був утробний крик звіра, який помирає.

Вона повільно, болісно поповзла до брата, лишаючи на гравії чорний кривавий слід.

— Не кидай мене, дорогий мій. Не залишай мене.

Жінка навалилася на братове тіло, відчайдушно намагаючись загасити вогонь.

— Джиммі! Джиммі!

Навіть коли загорілися її волосся та одяг, коли полум’я обпекло їй шкіру, вона чіплялася за брата агонічними обіймами. Вогонь поглинав їх, сплавляв плоть в одне.

Медея підвелася на ноги, неушкоджена. Але дивилася вона не на палаючі тіла Джиммі та Керрі Отто: її погляд був спрямований до лісу.

До Баррі Фроста, який спирався спиною об дерево, стискаючи в руках пістолет.

36

Звання героя не надто личило Баррі Фросту.

Вигляд він мав радше присоромлений, аніж героїчний, коли сидів на ліжку в благенькій лікарняній сорочці. За два дні до того його перевели до Бостонського медичного центру, і відтоді потік паломників до його палати не вщухав — від комісара поліції до працівників кафетерію. Коли приїхала Джейн, у джунглях букетів та повітряних кульок із написом «ВИДУЖУЙ» сиділо троє відвідувачів. «Фроста всі люблять, від дітлахів до літніх пань», — подумала вона, дивлячись на все це з порога. І було зрозуміло чому. Він був тим бойскаутом, який з радістю почистить вам тротуар від снігу, заведе ваше авто й залізе на дерево, щоб зняти вашу кицьку.

«Він навіть життя вам може врятувати».

Ріццолі зачекала, поки підуть гості, й аж тоді увійшла.

— Ще одного відвідувача стерпиш? — запитала вона.

Напарник мляво усміхнувся.

— Привіт. Я сподівався, що ти зайдеш.

— У тебе тут козирне місце. Довелося побитися з твоїми фанатками, щоб мати змогу увійти.

Права рука Джейн була в гіпсі, тож вона почувалася