Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер 📚 - Українською

Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Малюк на мільйон" автора Тая Смоленська, Ая Кучер. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 96
Перейти на сторінку:
Глава 28

— Ти не втомилася?

Дамір уважно дивиться на те, як я потягуюся в кріслі літака. Поправляє плед, що сповз із мене, щось невдоволено бурчить про те, що тут занадто холодно.

Перед вильотом він кілька разів проконсультувався з лікарем. Хотів переконатися, що мені можна літати.

Ніколи не могла подумати, що Дамір перетвориться на таку квочку.

Я наполегливо жену сумні думки, що це все лише через дитину. Адже я обіцяла й собі, і чоловікові, що почну довіряти йому. І дуже стараюся.

Я не можу згадати, щоб хтось так про мене піклувався після смерті матері.

І нехай до цього між нами все було погано, зараз я бачу, як старається чоловік. Бурчить іноді, кидає роздратовані погляди. Але щосили хоче згладити гострі кути в наших непростих стосунках.

— Як ти почуваєшся? — Дамір допомагає відкинути мені спинку, я потопаю в м’якому кріслі. — Не нудить?

— А якщо так? Побіжиш зупиняти літак? Усе добре, Алієв, не потрібно так переживати, я давно доросла дівчинка, — я усміхаюся. Стежу за ним крадькома, сподіваючись, що він не перестане приділяти мені стільки уваги.

— Якщо щось не так — ти відразу маєш сказати мені, — заявляє добре знайомим холодним тоном. Здається, якщо слово проти скажу, знову розлютиться.

Я киваю, і Дамір повертається до роботи. Щось переглядає на планшеті, друкує. Весь такий серйозний донезмоги.

І мою долоню все ще погладжує, не відпускає. Його дотики викликають всередині мене хвилі тепла й метеликів у животі.

У бізнес-класі майже немає пасажирів, лише парочка, які сидять далеко від нас. У салоні приглушене світло. І складається враження, що ми тут зовсім одні.

Я розвертаюся до вікна, спостерігаю за тим, як повз пропливають хмари. На душі тихо і спокійно. Немов я заснула й потрапила в паралельну реальність.

Де все добре й чудово. І так страшно, що якоїсь миті мені доведеться прокинутися й дізнатися, що це все лише сон.

Стюардеса приносить нам вечерю. Дамір киває на знак подяки, не відриваючись від планшета. А в мене від запаху слинки починають текти.

Останнім часом я страшенно голодна. Хочу все й одразу. Особливо, якщо це щось із забороненого списку.

Учора Марія Андріївна весь вечір тушкувала мені баклажани, бо я не могла наїстися. А я ненавиджу баклажани.

Тому зараз із радістю чекаю на свій стейк із лосося. От тільки настрій псує стюардеса. Надто вже вона широко усміхається моєму чоловікові, нахиляється нижче, намагаючись привернути увагу.

Я розумію, що це їхня робота — бути ввічливими й доброзичливими, але мені це страшенно не подобається.

— Можливо, ви хочете щось іще? — пропонує дівчина. Даміру. На мене навіть не дивиться.

— Так, принесіть, будь ласка, каву. І чай для моєї дружини.

І більше нічого не говорить.

Стюардеса киває й одразу усмішка сповзає з її обличчя. Йде геть. А я невдоволено дивлюся на чоловіка. Він не винен, але ж не на дівчину мені кричати.

— Що? — Дамір підіймає на мене погляд. — Що вже не так, Елю?

— Мене бісить, що на тебе всі задивляються, — зізнаюся, але від сорому все горить у грудях. — Вічно якісь дівчата біля тебе крутяться попри те, що поруч із тобою законна дружина перебуває.

— Хто? Вона? — дивиться в бік стюардеси. — Я навіть не помітив.

— Проте я помітила.

— Слухай. Я ж тобі претензії не пред’являю, що на тебе інші чоловіки дивляться. Хоча так, є твоя провина в тому, що ти занадто вродлива.

Дамір жартує, звісно, напускає на себе серйозність, але куточки губ тремтять. А я зробити вдих не можу.

Не пам’ятаю, щоб чоловік робив мені компліменти. Не такі щирі й чесні, де підтвердження відбивається блиском у його очах. Дамір дивиться так, наче я справді найгарніша в цьому світі дівчина.

— Найвродливіша? — я перепитую, облизую пересохлі губи.

— Так, — Дамір погоджується, погладжуючи моє підборіддя. — Дуже вродлива, Елю. І я дурень, що відразу цього не побачив. Я був не найкращим чоловіком раніше, але зараз дуже намагаюся це виправити.

— Ти… Ти теж нічого такий.

Шепочу, зізнання доводиться з грудей виривати. Так складно говорити з Даміром відверто про почуття, довіряти найважливіше. Я не звикла так, це новий щабель наших стосунків.

Від незручності мене рятує стюардеса, яка приносить напої. І шоколадний кекс на десерт.

Я відразу тягнуся до нього, знаючи, що якщо хоч трохи почекаю, то один тиран відбере в мене все шкідливе. І маю рацію, бо отримую легкого ляпаса по долоні, ледь стискаю м’який кекс.

— Знаєш що? — закипаю, бо контроль їжі мене дістав. — Ось що, — пирхаю, швидко відкушую кекс. Намагаюся з’їсти якомога більше, поки не відібрали.

— Дуже по-дорослому, Еліно.

— Плюфати, — бурмочу, намагаючись прожувати сухий кекс. На вигляд він здавався значно смачнішим. Запиваю чаєм, щоб проштовхнути десерт всередину.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 64 65 66 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"