Читати книгу - "Реактивація, Кулик Степан"

Ага, он як харизма працює. Аж у животі забурчало.

— Ще й як подобається, — відповідаю хрипко. — І якщо не хочеш бути негайно і безжалісно зґвалтованою, перестань зачіпатися. Кажи краще, що надумала?

— Та тут і думати особливо нічого, — потисла плечиками Ніка. — Силою мені з тобою все одно не зрівнятися, та й потреби немає. Відповідно і з витривалістю можна не квапитися. А от спритність варто підняти. Щоб встигнути втекти чи уникнути нападу. А решту — в кмітливість та сприйняття. Так що стану ще розумнішою.

— А сприйняття навіщо? Може, обидва бали в кмітливість?

— Як я зрозуміла з твого пояснення, — заперечливо похитує головою Ніка. — Сприйняття щось наче базис для розуму. Допомагає краще вивчати оточуючий світ. Тож, зайвим точно не буде. Тим паче, що нам цим світом ще подорожувати і подорожувати.

— Як скажеш… Додаю?

— Так…

Викликаю сторінку Ніки і вкладаю пункти розвитку.

— Ну, що? Відчула себе ще розумнішою?

— Поки не знаю… — прислухається та до себе. — До речі… Тобі до наступного рівня теж небагато треба.

— Бачив…

— І чого сидимо? Пункти досвіду самі не накрутяться.

— Ти про що?

— Щурі… Думаю, саме час зайнятися.

— Ти про колектор очисних?

— Саме так.

— Гм… Ну, добре. Ходімо…

— Ні, ні… — відмахується Ніка. — Сам. Я буду лише заважати. Боєць з мене ніякий. Тож багато очок не зароблю. А тобі доведеться постійно відволікатися на мій захист. Тобто, ефективність впаде. Я, краще, на інше час потрачу.

— Не секрет на що саме?

— Та крутиться в голові кілька думок…

— Поділишся?

— Зачекай трохи, — задумливо крутить в пальцях локон дружина. — Вони зараз як розрізнені пазли. Бракує даних, щоб цілісну картину скласти. Саме цим і хочу зайнятися.

— І де тут дають відповіді?

— У гільдії механіків… — не підтримала жарту Ніка. — А ще в архіві. Думаю, доки ти зі своїми потворами впораєшся, я теж вже буду знати більше. Тоді й поговоримо.   

— Добро… То пішли. Гільдія якраз по дорозі. Проведу тебе… До речі… Ти часом не надумала протезуватися і стати кіборгом? Я проти… Ти мені більше в натуральному вигляді подобаєшся.

— Не хвилюйся, — засміялася дружина. — Думаю, мені ще років з десять вистачить дієти і гімнастики.

— Навіть сперечатися не буду… — я хотів ще додати якийсь комплімент, але в цей час у голові зазвучав уже злегка призабутий голос.

«Пшш… Не міг вийти на зв’язок… Система прорахувала мене… вірусом… блокує… Не можу… Мусиш… усе йде як… поквапся… ситуація мі… пшшш… хргр…»

З хвилину в голові ще трохи шуміло, а потім усе стихло.

— Отакої…

— Що? — звернула увагу на вираз мого обличчя Ніка.

— ШІ озвався. Але нічого до пуття не сказав.

— Повтори.

Я не переповів почуте слово в слово.

— Угу… Ну що ж, цього слід було чекати, — спокійно відказала Ніка. — Тепер усе від тебе залежить. І, як я й сказала: часу не так вже й багато, як здавалося. Так що, нічого його даремно гаяти. Пішли…

«Данж «Технічний колектор К-003». Увага! Ви заходите на ворожу територію! Агресивність ворогів підвищена! Увага! Ви вперше заходите у локацію «Технічний колектор К-003». Коефіцієнт досвіду 1,5. Нагороду подвоєно. Умови отримання — проходження данжу з одного разу. Увага! Якщо ви не готові то можете впродовж 2 хвилини покинути локацію без штрафу. Бажаєте продовжити? Так/Ні? До прийняття рішення залишилося…»

І перед очима, у правому верхньому кутку замигали цифри зворотного відліку.

Тисну «так» і про всяк випадок ще й крок уперед роблю. Я тут не задля розваги. Так що моргенштерн в руку і вперед.

Перший щур вискочив коли я пройшов майже половину колектора.

Сірий щур. Рівень 3

Цікаво. Вдома мене зустрічав щурик всього лиш першого рівня. Тут данж серйозніший, чи Система підлаштовується під мене? Я стаю сильнішим і вороги теж. Чи просто цей бідолаха крайнім був? Побачимо.

Щур кидається на мене, отримує добрячого копняка і відлітає до стіни. Удар його приголомшує достатньо для того, щоб без поспіху добавити моргенштерном. У півсили. Не кіно… Обійдемося без ефектів.

Другого теж не довелося довго чекати і все повторюється.

Третій… четвертий… Два нараз… Три… Пацюк… Ще один пацюк…

Ні, хоч тварюки тут і вищого рівня, та все ж мені не суперники. Я навіть кроку не стишую. Іду розмірено і знай помахую моргенштерном. Один удар — один трупик. Якщо два чи три, то найактивніших спершу пригощаю копняком, а потім методично добиваю. Навіть нудно…

Хоча, як я сам казав — я тут не задля розваги, а досвід капає справно.