Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

«Музика вітру» на дверях тонким дзвоном сповістила про мій візит, і я з посмішкою увійшла до магазинчику. Льоша не відразу помітив мене, машинально привітавшись, і продовжував поратися з книгою обліку.

– Ну, показуй свої новинки! - грайливо випалила я. Льоша знову підняв голову і, нарешті розглянувши свого відвідувача, вмить змінив серйозність на теплу усмішку. Його обличчя стало м'яким і привітним, а в очах заграв блиск подиву.

– Ярослава! Я ж щойно тобі написав...

- Була неподалік, думала перекусити десь, ось і вирішила зайти дорогою.

– Зрозуміло! Я радий… - він повів мене до полиць з Таро, крадькома розглядаючи мій незвичайний повсякденний вигляд. - Ти добре виглядаєш... - зніяковіло посміхаючись, додав він.

– Сподіваюся, це не сарказм. Я вискочила поспіхом, навіть не фарбувалася.

Льоша почервонів і явно зніяковів.

- Тобі так навіть краще... Ти гарна від природи. - Він усміхнувся, оголивши свої бездоганні зуби, і весь засяяв. Тепер зніяковіла я. Він дивився на мене з якимось особливим розчуленням.

Я вирішила швидко перекласти тему та зосередилася на колодах карт. Так нічого й не обравши серед великої кількості новомодних колод із зображеннями фей, ельфів чи ангелів, до мене дійшло, що вже початок дев'ятого, а магазин Льоші закривається о сьомій.

- Ти, певно, кудись збирався, а я тебе затримую? - запитала я, визирнувши з-за вітрини.

- Ні, що ти! Просто думав попити кави та перекусити, як і ти. Може, разом?

- Ого! І не боїшся?

- Чого? – здивовано спитав він.

- Запрошувати майже заміжню жінку на вечерю, - розреготавшись, сказала я.

Очі Льоші помітно округлилися, а підборіддя витягнулося від подиву.

- Ви одружуєтеся? – приголомшено перепитав він і розгублено повів бровою.

- Треба ж... Знайшлася людина, яка не в курсі наших заручин. А я думала, тільки лінивий не подивився цей сюжет.

- Я не стежу за новинами, - з легким образою відповів він, все ще переварюючи інформацію. – Пробач тоді… Не хотів тебе образити.

- Ну що ти! Я ж пожартувала.

Я зам'ялася на місці через навислу незручну паузу, а Льоша зовсім занервував і понурився. Його реакція мене навіть образила. Ми хоч і не були близькими друзями, але й простими знайомими назвати нас не можна було. Міг би хоча б із пристойності привітати із заручинами.

- Ти за нас не радий? - у лоба запитала я. Ненавиджу недомовки і ходіння околяса.

Льоша мовчав. Посмішка зійшла з його обличчя, окресливши вилиці невміло приховуваним роздратуванням.

– Вітаю. – сухо буркнув він і почав одягатися.

Я ображено хмикнула, не зрозумівши такої його реакції, і почала задкувати до виходу. Вечеряти в компанії з Олексієм мені зовсім розхотілося.

- Гаразд, Льош. Я піду, мабуть. Повечеряємо іншим разом. Щось апетит пропав, та й пізно вже… Спасибі, що повідомив про нові колоди, але щось нічого не сподобалося цього разу, - буркнула я біля виходу.

- Ярославо, стривай! - зупинив мене його голос.

Я обернулася і подивилася на Льошу. Вигляд у нього був винний. Він зрозумів, що образив мене і тепер намагався загладити свою провину.

- Вибач. Не хотів образити тебе. Просто я не думав, що ти... Що ви одружитеся так скоро, - пояснив він і важко зітхнув, підійшовши до мене ближче.

- Так скоро? Ми вже три роки разом взагалі-то, - заперечила я, не розуміючи, куди він хилить.

- Ну… Мені здається, Влад не створений для шлюбу. Але це моя особиста думка! Я звичайно помиляюся. Вибач. Я взагалі не мусив лізти зі своїми коментарями.

Я, шокована таким одкровенням Льоші, помітила в його погляді цілий спектр емоцій: сум'яття, розчарування, образу… Мені одразу стало зрозуміло. Я завжди відчувала симпатію Льоші щодо себе, але, як мені здавалося, він також дивився і на інших відвідувачок свого магазину. Такого красеня напевно розбестили жіночою увагою, і він просто звик пускати в хід свою чоловічу чарівність. Але зараз я раптом помітила не просто симпатію до себе, а щось більше. Ревнощі? Злість?

- Я краще піду. Бувай, Льошо, - тільки й видавила з себе я і вискочила з магазинчика кулею, навіть не дочекавшись «бувай» у відповідь.

Вечеряти перехотілося зовсім. Дивна розмова геть відбила апетит. Та й пізно вже було. Я вирішила якнайшвидше повернутися додому і обійтися йогуртом.

Близько десятої, прийнявши гарячий душ, я лягла в ліжко і приготувалася до сну, крутячи на руці браслет. Мені кортіло дізнатися, як все склалося, і мене гріли думки про зілля, надія заволодіти яким була все ще сильною.