Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

РОЗДІЛ 28

І опісля

— Це був пречудовий тост, Джейн, — сказав містер Гершайммер, коли разом зі своєю кузиною їхав «ролс-ройсом» назад до готелю «Рітц».

— Той, що за спільне підприємство?

— Ні, той, що за тебе. Нема у світі іншої дівчини, яка витримала б усе це так, як ти. Ти була просто дивовижна!

Джейн похитала головою.

— Я не почуваюся дивовижною. У душі я просто втомлена й самотня й тужу за моєю країною.

— Це підводить до того, що я хотів сказати. Я чув, як посол переказував сподівання його дружини, що ти завітаєш до них у посольство просто зараз. Це дуже добре, але я маю інший план. Джейн... я хочу, щоб ти вийшла за мене! Не лякайся й не відмовляй одразу. Ти не можеш покохати мене вмить — звісно, це неможливо. Але я кохаю тебе від тієї самої хвилини, як мені на очі потрапила твоя світлина — а тепер, коли я зустрів тебе наживо, я просто без тями! Якщо тільки ти погодишся вийти за мене, я тебе не квапитиму — чекай, скільки треба. Можливо, ти ніколи не покохаєш мене, і якщо так, то я можу прийняти твою волю. Але хочу мати право наглядати за тобою й піклуватися про тебе.

— Саме цього я й хочу, — тужливо сказала дівчина. — Щоб хтось був добрим до мене. Ах, ти не знаєш, яка я самотня!

— Авжеж, знаю. Тоді, гадаю, ми про все домовились, і завтра вранці я зустрінуся з архієпископом щодо спеціального дозволу.

— Ох, Джуліусе!

— Гаразд, я не хочу тебе квапити, Джейн, але немає сенсу чекати. Не бійся — я не очікую, що ти покохаєш мене одразу.

Але маленька долонька прослизнула в його руку.

— Я вже тебе кохаю, Джуліусе, — сказала Джейн Фінн. — Я закохалась у тебе тієї першої миті в машині, коли куля подряпала тобі щоку...

За п’ять хвилин Джейн тихо прошепотіла:

— Я не дуже добре знаю Лондон, Джуліусе, та хіба від «Савою» так далеко до «Рітцу»?

— Залежить від того, якїхати, — не бентежачись пояснив Джуліус. — Ми їдемо повз Риджентс-парк!

— О, Джуліусе, що подумає шофер?

— За ті гроші, що я йому плачу, він добряче подумає, перш ніж будувати власні здогадки. Ну ж бо,

Джейн, єдина причина влаштувати вечерю в «Савої» — це потім відвезти тебе додому. Я не бачив іншої нагоди побути з тобою наодинці. Ви з Таппенс приросли одна до одної, як сіамські близнючки. Гадаю, ще один такий день — і ми з Бересфордом збожеволіли б не на жарт!

— О. То він теж?..

— Звісно. По вуха.

— Я здогадалася, — замислено промовила Джейн.

— Звідки?

— З усього того, що Таппенс не каже!

— Ось тут ти мене обставила, — сказав містер Гершайммер.

Але Джейн лише розсміялася.

Тим часом Молоді авантюристи дуже рівно, напружено та скуто сиділи в таксі, яке, за винятковим браком оригінальності, теж поверталося до «Рітцу» через Риджентс-парк.

Здавалося, між ними панувала жахлива напруга. Вони самі не знали, що сталось, але все наче змінилося. Вони були онімілі — паралізовані. Уся колишня товариськість зникла.

Таппенс не могла придумати, що сказати.

Томмі бентежився так само.

Вони сиділи з випрямленими спинами й уникали дивитись одне на одного.

Нарешті Таппенс зробила відчайдушну спробу.

—Доволі весело, так?

—Дуже.

Знову мовчання.

— Мені подобається Джуліус, — знову спробувала Таппенс.

Томмі раптом стрепенувся.

— Ти не вийдеш за нього, чуєш? — по-диктаторськи промовив він. — Я тобі забороняю.

— О! — покірливо відгукнулася Таппенс.

— Нізащо, зрозуміло?

— Він і не хоче зі мною одружуватись. Насправді він зробив пропозицію лише з доброти.

— Це навряд, — посміхнувся Томмі.

— Це правда. Він по вуха закоханий у Джейн.

Припускаю, що зараз він просить її руки.

— Вона чудово йому підійде, — поблажливо мовив Томмі.

— А ти хіба не вважаєш, що вона найгарніше створіння, яке ти бачив?

— Ну, я сказав би, що так.

— Але, гадаю, ти віддаєш перевагу чистій монеті, — скромно зауважила Таппенс.

— Я... ох, чорт забирай, Таппенс, ти ж знаєш!

— Мені подобається твій дядько, Томмі, — Таппенс квапливо змінила тему. — До речі, як ти збираєшся вчинити: приймеш пропозицію містера

Картера про роботу в уряді чи відгукнешся на запрошення Джуліуса й обіймеш щедро оплачувану посаду на його ранчо в Америці?

— Гадаю, я триматимуся старого курсу, хоч це страшенно мило з боку Гершайммера. Але я відчуваю, що в Лондоні я більше як удома.

— Не бачу, де в цих планах місце для мене.

— А я бачу, — впевнено відповів Томмі.

Таппенс скоса глянула на нього.

— І гроші є, — замислено зауважила вона.

— Які гроші?

— Кожен з нас отримає чек. Так мені містер Картер пообіцяв.

— Ти спитала його про суму? — саркастично поцікавився Томмі.

— Так, — тріумфально відповіла Таппенс. — Але тобі не скажу.

— Таппенс, ти неможлива!

— Але ж було весело, Томмі? Сподіваюся, ми ще матимемо багато пригод.

— Ти ненаситна, Таппенс. Годі з мене поки що пригод.

— Що ж, ходити по крамницях майже нічим не гірше, — мрійливо промовила Таппенс. — Подумати лише — купувати старі меблі, і яскраві килими, і футуристичні шовкові фіранки, і полірований обідній стіл, і диван з багатьма подушками...

— Постривай-но, — сказав Томмі. — Для чого це все?

— Можливо, для будинку, але я думаю про квартиру.

— Чию квартиру?

— Гадаєш, мені незручно про це казати? Та аж ніяк! Про нашу, ось тобі!

— Люба моя! — скрикнув Томмі, міцно обіймаючи її. — Я твердо вирішив, що змушу тебе це сказати. Я дещо винен тобі за те, як безжально ти ставила мене на місце щоразу, як я намагався перейти до сентиментів.

Таппенс підняла обличчя до нього. Таксі котилося уздовж північного боку Риджентс-парк.