Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чоловік пробув за кермом кілька годин і вже бентежився: у Мілтон-Кінсі жертвою навіть і не пахло. За десять хвилин до півночі він уже вирішив залягти і вистежити якусь повію, аж тут побачив її. Дівка лаялася з бойфрендом на розв’язці посеред дороги: стрижена брюнетка у джинсах. Проїхавши повз, чоловік задивився на пару в дзеркалі заднього огляду. Побачив, як дівчина тікає геть, усе одно що п’яна від гніву й сліз. Розлючений бойфренд, якого вона покинула, загорлав їй услід, показав непристойний жест, тоді поплентався в іншому напрямку.
Чоловік розвернувся і поїхав у її бік. Дівка схлипувала на ходу, витирала рукавом сльози.
Чоловік опустив скло.
— Що з вами, любонько?
— Відчепись!
І вона визначила свою долю, розлючено кинувшись у кущі край дороги, щоб опинитися подалі від його машини. Якби пройшла ще сто ярдів, вийшла б на добре освітлену ділянку дороги.
Чоловікові лишилося тільки з’їхати на узбіччя й запаркуватися. Перш ніж вийти з машини, натягнув балаклаву; в руці — ніж напоготові. Він тихо пішов на те місце, де дівка зникла в кущах. Почув, як вона продирається крізь чагарі, бажаючи вийти з живоплоту, який насадили тут, щоб якось пом’якшити обриси похмурої двосмугової траси. Ліхтарів не було. Водії, що мчали повз, не бачили, як чоловік сховався в темному листі. Дівка пробивалася назад, а він стояв і чекав, коли вона вийде, щоб пригрозити їй ножем і загнати назад.
Перш ніж облишити тіло, чоловік пробув у кущах годину. Він вирвав сережки з її вух, а далі донесхочу погрався з ножем, відрізаючи від неї шматки. Машин на дорозі не стало чути; тоді чоловік, задихаючись, помчав крізь чагарі до машини, не знімаючи балаклави.
І поїхав геть, задоволений і щасливий до мозку кісток; кишені були мокрі. І тільки тоді туман розвіявся.
Останнього разу чоловік брав машину з роботи і гарненько вичистив її на очах у товаришів. Але навряд чи хтось виведе кров з цих покритих тканиною сидінь; усюди лишиться його ДНК. Що робити? Тут він майже впритул наблизився до паніки.
Проїхавши багато миль на північ, чоловік покинув машину на безлюдному полі подалі від великої дороги й будівель. Тут, трусячись від холоду, він зняв фальшиві номери, вимочив шкарпетку
в бензобаку, закинув її на закривавлене сидіння і підпалив. Машина довго не бажала горіти; довелося кілька разів підходити і повторювати, перш ніж нарешті — о третій ночі, на його очах (чоловіка трусило від холоду) — авто вибухнуло. Тоді він побіг.
Була зима, тож принаймні балаклава здавалася доречною. Чоловік закопав фальшиві номери в лісі й помчав геть, низько опустивши голову, пальцями торкаючись своїх дорогоцінних сувенірів у кишенях. Криваві плями на штанах затер землею, балаклави на станції не знімав, у кутку вагона розігрував п’яного, щоб люди не лізли — бурмотів усяке до себе, поширював ауру безумства й загрози: добрий бар’єр, коли хочеш, щоб тебе не чіпали.
Коли дістався додому, тіло знайшли. Показали по телевізору; чоловік дивився, поїдаючи харчі з таці, яку поставив собі на коліна. Знайшли спалену машину, а от номери — ні; і ще — оце був доказ його неймовірного талану, благословенного захисту з боку всесвіту — арештували бойфренда, з яким сварилася дівка, висунули проти нього обвинувачення і (попри практичну відсутність доказів) посадили! Іноді чоловікові досі бувало смішно від думки, що те тупоголове відбуває за нього строк...
І все-таки оті довгі години за кермом у темряві, коли будь-яка зустріч з поліцією могла виявитися фатальною, коли його могли попросити вивернути кишені, чи якийсь уважний пасажир помітив би засохлу кров,— усе те стало чоловікові важливим уроком. Плануй кожнісіньку дрібницю. Ні в чому не покладайся на везіння.
Ось чому зараз украй важливо потай вийти по мазь «Вікс вапораб». Пріоритет номер один: дурні махінації Отієї не повинні перешкоджати його власним планам.
30
I am gripped, by what I cannot tell...
Blue Oyster Cult, “Lips in the Hills”[25]
Страйк був звичний до перепадів між лихоманною активністю і вимушеною пасивністю в ході розслідування. Однак у вихідні після мандрівки до Барроу, Маркет-Гарборо і Корбі він відчував дивну напруженість.
Поступове повернення до цивільного життя, що тривало останні кілька років, принесло з собою вимоги, від яких протягом військової служби Страйк був захищений. Рано-вранці в суботу подзвонила сестра Люсі — єдина з братів і сестер, що мала з ним спільне дитинство,— і спитала, чому Страйк не відповів на її запрошення прийти на день народження середульшого небожа. Страйк пояснив, що був у від’їзді й не мав доступу до пошти, але Люсі не слухала.
— Ти в Джека герой, щоб ти знав,— казала вона.— Він дуже хоче, щоб ти прийшов.
— Вибач, Люсі,— відповів Страйк,— але не можу. Надішлю йому подарунок.
Якби Страйк і досі служив у відділі спеціальних розслідувань, Люсі не відчувала б за собою права вдаватися до емоційного шантажу. Тоді він подорожував світом і легко уникав зобов’язань перед родиною. Люсі мала його за невід’ємну деталь величезної і невблаганної армійської машини. Та коли Страйк не піддався її красномовному опису нещасного восьмирічного небожа, який виглядає дядька Корморана у хвіртці, Люсі відступила і натомість спитала, як просувається полювання на чоловіка, що надіслав ногу. З її тону було зрозуміло, що отримання посилок у вигляді відрізаних ніг — річ нереспектабельна. Щоб вона відчепилася, Страйк збрехав і сказав, що лишив цю справу поліції.
Він любив молодшу сестру, але прийняв те, що їхні стосунки тримаються майже цілковито на спільних і головно травматичних спогадах. Він ніколи не говорив з Люсі відверто — хіба тільки змушували обставини — просто тому, що будь-які зізнання її лякали і тривожили. Люсі жила з постійним відчуттям розчарування через те, що тридцятисемирічний брат чинить спротив усім речам, які вона вважає необхідними для його щастя: роботі зі стабільним графіком, прибутку, дружині, дітям.
Радий її здихатися, Страйк зробив собі третє горнятко чаю за ранок і влігся в ліжко зі стосом газет. У кількох надрукували фото Келсі Платт, жертви вбивства: в синій шкільній формі, з усмішкою на негарному прищавому личку.
В
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг», після закриття браузера.
