Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

       - Дуже добре пане. Сподіваюся ви тоді зрозумієте різницю між нашими делікатесами та смердючими напівфабрикатами інших ресторанів. – Менеджер вклонився і щез з нашої історії.

       Двоє хлопців з ватаги піднялися та заховали свої напої у сейфі. Повертаючись назад, вони ледь не зіштовхнулися із молодиком у картатій двійці. Молодик оглянув хлопців, піджав губи та повернувся до своєї мінеральної води.

     Обслуговувати ватагу довелося Фросі. Щоразу, коли вона приносила нові наїдки, хтось з хлопців або дівчат казав:

     - Молодець, Чупакабра. Вмієш зіпсувати свято.

     Фросі дуже хотілося перегорнути тарілку із супом, борщем або гарячим рагу на голову замовників. Але вона розуміла, що від цього нікому краще не стане. А найголовніше: її кривдник одразу ж перетвориться на жертву, і їй, Фросі, буде його-її шкода. От неправильно її виховували батьки!

      Коли дівчина роздала каву, хтось запропонував побити її.

      - Відчепись від неї, - пробурмотів Прохор Гнатчук. Фросі здалося, що він почервонів, мабуть від гарячої кави. – Її і так життя образило.

      У Фросі визрів геніальний план. Вона йде до холодильника, виймає лід та кидає його за комірець Гнатчука. “Чемні та добрі дівчатка так не поводяться”, пролунав в голові мамин голос. Чудасія! Цей голос був схожий більше на голос Єви, ніж на мами-Марти. Фрося зітхнула та прийняла наступне замовлення: дівчатам раптом захотілося морозива.

       - Все нормально? – Запитала Єва, коли близнючки зустрінулися на кухні.

       - Що в цьому часовому вимірі може бути нормальним? – Відповіла Фрося та потягнула п’ять порцій морозива, зі збитими вершками, бананами, ківі, шоколадом та фініками, до замовників.

      Ті вже обговорювали свою літню подорож до Надслучанської Швейцарії.

      - А тут Христинка ледь не втопилася. А води тут – по коліно! Ги-ги!

      - О, а цей дурний дядько виліз із руїн прямо серед ночі, - вказала своїм довгим бордовим нігтем у мобільний дівчина, що сиділа поруч із Гнатчуком.

       Фрося випадково зиркнула на світлину і затріпотіла – добре, що щойно поставила останню порцію морозива на круглий, вкритий білою лляною скатертиною, стіл.

     - Це ж Всеволод! – Заверещала Фрося. Відвідувачі ресторану смикнулися та подивилися на придуркувату офіціантку.

     - Хто? – Запитав Гнатчук.

     Фрося не знала відповіді. Вона лише знала, що цей дядько у мобільному - дуже злий і підступний. А ще він був - блондином. А ще підступний, мерзенний, недостойний, гидкий та такий жаданий Алан казав про нього.

    - Вибачте, - посміхнулася Фрося гостям ресторану. – Оце перевірила, чи почуєте ви сигнал протипожежної безпеки. Який, як ви знаєте, ніколи в нас не спрацює, бо у нас є вогнегасники, а наші гості недопалків у корзинах для сміття не залишають. То, де ви відпочивали? – Тихесенько запитала дівчина у ватаги.

      - А тобі що? – Сказала сувора дівчина із червоним волоссям та синіми бровами.

      - Біля Губківа, - відповів Прохор Гнатчук, і знову став червоним. – В червні. Три місці тому. А що? – Чомусь додав він.

       - Та нічого. Просто ви - такі круті.

       Ватага вперше посміхнулася, а потім навіть залишила чайові. Лише декілька гривень, але це все одно було приємно.

      - Сподіваюся, завтра роботи буде менше, - сказала Фрося коли вони вдвох із Євою поверталися додому.

      - Завтра - п’ятниця. Тож, дуже сумніваюся.

      - Добре. У понеділок. Припускаю, що Скриня навмисно привела всіх своїх друзів до ресторану, аби ми вмерли від перенавантаження.

      - Скриня може робити, що хоче, - відрізала Єва. – Як і інші.

      - Вона просто тобі заздрить, - спробувала підбадьорити близнючку Фрося. А потім розповіла про те, як Марина Петрівна хвалила Єву. Сестра не відреагувала. Її прекрасне обличчя, яке було зроблене з білого мармуру, таким же ж білим і непорушним і залишилося.

       Фрося перелякалася: раптом вона потрапила до світу, де замість людей панують людиноподібні роботи? Тоді вона розповіла про свій напад страху. Трохи відредагувавши історію. У тій історії Ярослав лише намагався заспокоїти дівчину, але не доторкався до неї. А ще Фрося промовчала про свій раптовий потяг: сховатися на грудях у хлопця.

     Єва відповіла:

     - Драконів не існує. Їх вигадали фантасти, щоб заробляти шалені гроші на історіях про крилатих ящерів. Щодо решти… то кожен хлопець намагатиметься постати таким собі героєм, в очах гарної дівчини.

     Фросі захотілося штовхнути сестру на асфальт, спустити з неї штани, та відшмагати ременем. Але ж,  у цьому часовому вимірі це неможливо. Про це каже, якщо вірити Ярославу, стаття третя Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

      Вночі Єва схлипувала, і навіть не ловила комарів. Це було жахливою ознакою. Фрося вирішила, що коли побачить Алана, то вчепиться у нього і не відпустить до тих пір, допоки цей нечесний, підлий, змієподібний, пожирач дівчачих сердець не виб’є дур з голови Ярослава. Бажано, щоб це сталося настільки пізніше, наскільки можна. А до тих пір, вона триматиме Алана за руку – щоб не втік від виконання обов’язку.