Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

Це брехня. Немає в мене жодних зв'язків. Немає ресурсів. Але якщо скажу правду, він отримає повну владу над ситуацією. Я не можу дозволити собі показати, що розгублена. Мої слова звучать жорсткіше, ніж я планувала. Але він має зрозуміти, що я більше не боюся... Або хоча б постаратися переконати себе й його в цьому.

Захар робить крок до мене, повільно, немов перевіряючи мою реакцію. Я не рухаюся, не відступаю. Усередині все вирує, але зовні зберігаю спокій. Кілька секунд витріщаюся в одну точку.

— Зв'язки, так? — вимовляє, примруживши очі. У хриплому голосі з отруйними нотками звучить насмішка. Я мовчу, стискаю губи, і від цього він тільки сильніше хмуриться.

Він, напевно, думає про Гордєєва. Ну і нехай. Мені так навіть простіше.

— Так, уявляєш собі? Ти не зможеш просто зробити вигляд, що тримаєш усе під контролем. Рано чи пізно я знайду спосіб... але пропоную тобі мирний план.

— Чого ти хочеш?

— Я хочу нормальне життя, Захаре. Те, яке ти в мене відібрав. Хочу працювати, розвиватися. Перебувати поруч із донькою... завжди. І тебе поруч бачити тільки як її батька, а не свого наглядача. Спробувати жити як нормальна сім'я...

Сім'я. Затинаюся і здригаюся. Занадто чуже і неправильне слово в нашій ситуації. Ми сім'я? Як це взагалі можливо після всього, що було? Але, взявши себе в руки, продовжую:

— Будемо жити як пара після розлучення, разом виховувати доньку.

Білецький несподівано розвертається до підвіконня і задумливо дивиться у вікно. Секунди тягнуться нескінченно... Космос, космос, прийом, я тут...

— Ти можеш працювати. Я поверну тобі телефон і займуся новими документами для вас. Справжніми. Але ти теж не борзій, Юль. Мудаком своїм переді мною не розмахуй. Знаємо, плавали. Нічого він мені не зробить, і ти теж. А ось я можу. Заберу доньку і катком по тобі пройдуся. Я всю твою липу в себе зберігаю. У будь-який момент пущу в хід. Знаєш, що буде?

Киваю. Сперечатися не наважуюся. Не потрібно зараз тригерити Захара, поки він ніби як налаштований на компроміс.

— Так.

— Ось і розумничка, Юль. Розташовуйся, я скоро заїду. І дочку підготуй, поясни їй усе. Язик у тебе нормально підвішений, впораєшся.

Ненавиджу! Як же я тебе ненавиджу. Але мовчки ковтаю.

— Добре.