Читати книгу - "Картковий будинок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він так потужно знизав плечима, що впали вони, як лавина.
— Тож уряду треба вирішувати. Чи він розігрує страуса, ховаючи голову в пісок, поки британська газетна індустрія лускає, як британська автомобільна промисловість, яка вже десять років мертва, поки американці, японці, ба навіть австралійці домінують? Чи буде він далекоглядним і підтримає найкраще з британського? Просте твердження. Ми схилимося й занепадемо? Чи захопимо решту світу й переможемо?
Численні спалахи привітали його, коли він сів назад у крісло, а журналісти-стенографісти люто шкрябали, щоб не відставати. Чоловік, що ставив питання, звернувся до свого сусіди:
— Що ти думаєш? Чи старому мерзотнику це зійде з рук?
— Промислова логіка непереборна, це вже точно, і є щось більш ніж чарівливе у хлопчині з робочого класу, який робить кар’єру, ти так не вважаєш? Та якщо я знаю нашого Бена, він не покладатиметься тільки на переконливу логіку і пристрасть. Він з тих хлопців, що вже підготували ґрунт, кожен його дюйм, навіть тріщини. Гадаю, ми скоро побачимо, скільки політиків винні йому послуги.
Схоже було, що все воїнство політиків винне Лендлесу. Оскільки завтра завершувалося висування кандидатів, а перше голосування заплановане було всього за тиждень, здавалося, ніхто особливо не хотів мірятися з Лендлесом силами і ризикувати, борючись із об’єднаною могуттю «Кронікла» і «Юнайтед груп». Його ідею швиденько схвалили, і за кілька годин йому на підтримку зібрався цілий табун кандидатів, які не хотіли пасти задніх. А що, Лендлес не лише освічений, а й глибоко патріотичний. Знову ж таки, здавалося, Лендлес відкрив спосіб полоскотати примхи політика. До вечірнього чаю він вже міг відкинутися зі своєю звичною чашкою «Боврілу»[42] і з приємністю ляснути своїми червоними підтяжками.
Звісно, не всіх вдалося взяти. «Індепендент» не змогли встояти перед спокусою пустити шпильку:
Оголошення Лендлеса вибухнуло посеред виборчих перегонів, ніби граната,— що, імовірно, й було його наміром. З часів скандалу з Проф’юмо[43] стільки політиків не застукували за спусканням штанів. Бути спійманим у такому положенні для політика — це не лише неблагородно, а й небезпечно.
Не всі кандидати приєдналися до табуна. Семюел був обачний, ухильний — він мав надто багато ножових поранень у спині, щоб іще раз вистромлювати голову над парапетом. Він сказав, що хоче проконсультуватися з працівниками обох груп, перш ніж виносити рішення, і ще до того як Лендлесів «Бовріл» захолов, представники профспілок уже засуджували план злиття. Вони відзначали, що не було гарантій зайнятості й вони не забули і не пробачили безтактного зауваження Лендлеса, що йому довелося звільнити десять тисяч людей заради кожного мільйона, що він заробив. Бачачи таку опозицію від профспілок, Семюел збагнув, що для нього було б абсурдно зараз підтримати угоду, тож вирішив просто промовчати.
Уркгарт також вирізнився з натовпу. За годину після оголошення він вже стояв перед камерами, даючи ретельно відшліфований аналіз глобального інформаційного ринку і його імовірних трендів. Його технічна ерудиція значно затьмарила ерудицію його конкурентів, хоча він і був обачним.
— Хоча я й маю найвищу повагу до Бенджаміна Лендлеса, гадаю, було б неправильно з мого боку робити поквапних висновків, поки я ще не мав нагоди обдумати всі деталі. Я вважаю, що політики мають бути обачні; коли ми намагаємося купити підтримку редакційних колонок, це надає політиці поганої слави. Тож, щоб уникнути можливих хибних тлумачень, я не оголошуватиму власних поглядів, допоки не скінчиться лідерська гонка. Звісно, на той час,— скромно додав він,— до них і так уже може не лишитися ніякого інтересу.
«Якби ж тільки всі його колеги змогли зайняти таку гідну і принципову позицію, як головний організатор,— прокоментували в „Індепенденті“, виливаючи на нього зливу похвали.— Уркгарт встановлює належний для державного діяча тон у своїй кампанії, що вирізняє його зі зграї. Це ніяк не зашкодить його шансам».
Інші редакційні статті вторили цим міркуванням, не в останню чергу і «Кронікл»:
Ми заохотили Френсиса Уркгарта балотуватися через повагу до його незалежного розуму і прямоти. Нам було радісно, коли він прийняв виклик, і ми досі переконані, що наша рекомендація була правильна. Його відмова поспішати з судженнями про злиття груп «Кронікл» і «Юнайтед» є саме тим, чого ми й очікували.
Ми досі сподіваємося, що після належного обміркування він від щирого серця підтримає плани злиття, та наша думка про Уркгарта заснована на чомусь значно більшому, ніж комерційний інтерес. Він — єдиний кандидат, який поки що встиг продемонструвати, що має життєво необхідну рису, відсутню у багатьох,— лідерські якості.
З усіх коридорів Вестмінстеру можна було почути розчароване гахкання дверима, бо амбіційні політики збагнули, що Уркгарт знову переграв їх. Номер у пентгаузі з краєвидом на Гайд-парк надавав іншу перспективу. Лендлес дивився понад вершинами дерев і сподівався, що світ скоро стане його.
— За тебе, Френкі, друзяко,— пробурмотів він у свою склянку.— За нас.
Розділ тридцять п’ятий
Для декого це кінець мотузки. Для інших це лише початок.
Четвер, 18 листопада
Коли висування кандидатів закінчилося опівдні в четвер, єдиною несподіванкою стало відкликання Пітера Берстеда в останню мить. Він був першим, хто оголосив про свій намір балотуватися, та вже завершив свій забіг.
— Я зробив те, що поставив собі, тобто запустив правильний перебіг виборів,— оголосив він енергійно.— Я знаю, що не маю шансів на виграш, тож нехай борються інші. Я допомагатиму витягувати тіла з арени.
Він хотів сказати, що «допомагатиме перев’язувати рани», але вже не вперше його любов до гострих висловлювань перемогла над його поміркованістю. Він негайно приєднався до «Дейлі експресу», щоб писати особисті й нескромні біографії кандидатів протягом того періоду.
Тож зараз лишилося дев’ятеро, безпрецедентно велика кількість, та вважалося, що лише п’ять з них мали серйозні шанси — Семюел, Вултон, Ерл, Маккензі та Уркгарт. Із завершеним списком учасників битви, опитувачі громадської думки подвоїли свої зусилля зв’язатися з урядовцями і винюхати, в якому напрямку біжить течія.
Пол Маккензі мав намір показати, який у нього гострий меч. Міністр охорони здоров’я був людиною розчарованою. Він стояв на чолі охорони здоров’я вже понад п’ять років
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Картковий будинок», після закриття браузера.