Читати книгу - "Хранителька темряви, Поліна Ташань"

Увага Алекса цілком зосередилася на Марії. Він перехрестив ноги та завалився вагою на стіну, підперши голову рукою, ніби крутий. У ясних очах засяяли бісики.

— Не рада мене бачити? — весело кинув він.

— Звісно, ні, кучерявий довбню. — Ух, а вона не шкодувала лайки.

— І чому ж це, руда зараза? — Як і він.

— Здогадайся.

— Не можу. — Алекс ще зухваліше всміхнувся. — Мозок не працює, коли дивлюся на тебе.

Анабель страшенно закортіло вийти з кімнати та лишити цих двох з’ясовувати стосунки наодинці, проте кидати подругу напризволяще вона не збиралася. Марія ж, не відповівши, опустила погляд назад у підручник та продовжила читати, не звертаючи на нього уваги.

— Така розумна, вчиться. — Алекс змащував медом кожне слово. Лише тоді глянув на книгу й запитав: — То куди моряки направляють повітряні потоки? 

— Комусь в обличчя разом зі снігом, — випалила вона, злісно глянувши з-під насуплених брів.

— Я ж казав, що не хотів цього. Це була випадковість.

— Як і той поцілунок? Навіщо ти це зробив? — більш грізно вела Марія, піднявши голову. — У мене були стосунки. Але тепер немає, і це через тебе!

Алекс пирхнув, відсторонюючись від стіни, і помалу покрокував вглиб кімнати.

— По-перше, це ти мене поцілувала. По-друге, у Крегана до олівців було більше почуттів, ніж до тебе. — Він зупинився за метр навпроти її ліжка. — І не реагуй так, ніби я вкрав твій перший поцілунок. Це так, але було набагато раніше.

Бажання Анабель здриснути звідси лише зростало, однак вона саме обрала потрібну куртку.

— Придурок, — буркнула Марія, гучно захлопнувши книгу. 

— Лисичка, — весело кинув він.

— Баран!

Її образа лише розсмішила його.

— Мені подобається така гра. Білочко.

Зрештою, Анабель вирішила перервати їхню псевдосварку.

— Я все. Можемо йти.

Алекс повернувся до неї, неохоче відвівши погляд від Марії, яка тим часом збирала волосся в пучок, імовірно, готуючись до бійки. Провівши очима вгору й вниз, парубок скривився:

— І куди це годиться? Якби ми були на повітряній кулі, і треба було б скинути баланс, я б викинув цю куртку першою.

Ледь не закотивши очі, Анабель цокнула язиком і знову повернулася до шафи.

— Візьми мою блакитну, — порадила Марія, вже вставши з ліжка. Вона поклала книгу на тумбочку та пройшла повз хлопця до виходу, говорячи подрузі: — Я до Джейн, поки цей, — прочистила горло, — звідси не зникне.

— Радий, що з ногою вже все добре, — натомість відповів він, проводжаючи її очима. Коли Марія пішла, Алекс повернувся до Анабель: — Вона на мене злиться, чи не так?

Анабель знизала плечима, всуваючи руку в неширокий рукав.

— Ти заслужив.

— Частково. То що, ходімо літати?

***

Уже за пів години свого першого тренування з польотів Анабель шкандибала до лазарету, підтримуючи забитий лікоть та шморгаючи почервонілим від холоду носом.