Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

Солідний чоловік років сорока стояв біля вікна і жваво розмовляв із подружньою парою, тримаючи в руках фужер із прозорим напоєм.

—Здрастуйте, Володимире Олександровичу, — привітав чоловіка молодик. Чоловік простяг йому руку для привітання, злегка стиснув її. Попросив вибачення перед парою, і вони разом пішли на задній двір особняка.

—Привіт, як справи в компанії? — Поцікавився Володимир Олександрович у хлопця, спускаючись зі сходів.

—Все добре, —  відповів той.

—Я чув, ти зрадив мою дочку, — пройшовши газоном, вони підійшли до фонтану і присіли на бортик.

—Вибачте, Володимире Олександровичу, це непорозуміння, — невпевнено промовив хлопець.

—Непорозуміння? Вона ж вагітна від тебе, — здивовано глянув на Женю чоловік.

—Не впевнений. У неї був ще хтось крім мене, — нервово говорив хлопець.

—Ти впевнений? — недовірливо дивлячись на Євгена, спитав чоловік. Він бачив, як той нервує і щось намагається всіляко приховати від нього.

—Сам їх бачив кілька разів разом, — намагався впевненіше говорити Женя, але в нього це погано виходило.

—Що ж, якщо це так, поговори з дочкою ще раз. Може, вона пробачить тобі, — чоловік недовірливо дивився на Євгена. Йому він ніколи не подобався, але оскільки це вибір доньки, він не хотів втручатися у її «серцеві» справи.

—Так, я неодмінно поговорю, як побачу її, — запинаючись й не підводячи погляду на чоловіка, відповів Євген.

Христина разом із Павлом, тримаючи його під руку, весело спілкуючись, йшла у напрямку батька. Побачивши Євгена, дівчина похмурніла. Забрала руку і підійшла ближче до хлопця, що сидів біля батька.

—Ти що тут робиш? Я тебе не запрошувала. Навіщо ти прийшов? — зло шипіла Христина, важко дихаючи.

—Хотів побачити тебе, привітати зі святом. Я дуже скучив за тобою, — Євген підвівся з борту фонтану, мило посміхаючись. Злякано дивлячись у її очі повні агресії.

—Я не хочу тебе бачити тут, йди геть!

—Досі сердишся на мене? — тихо спитав він.

—Я, мабуть, піду до гостей, — чоловік підвівся, простяг руку на знак вітання Павлу, той відповів рукостисканням, привітно посміхаючись. — Складеш мені компанію? — Карпов глянув на Христину, вона кивнула.

—Так, звісно, — м'яко посміхнувся Паша. — Ходімо, я познайомлю Вас зі своїми друзями, — чоловіки пішли, залишивши пару самих. Як тільки вони пішли, Христина роздратовано подивилася на Євгена.

—А ти як думаєш? Що я так швидко зможу пробачити тобі? — сердито спитала вона.

—Але в мене, дійсно нічого з нею не було, — запевняв дівчину.

—Стривай, ти Антонову віриш більше, ніж мені? — Він роздратовано дивився на неї, не вірячи власним вухам.

—Так! Але зараз не найкращий час та місце. Обговорімо це все потім? Я не маю бажання зараз з'ясовувати стосунки. Мені треба йти, — дівчина розвернулася і хотіла піти, але Євген схопив її за руку, повернув до себе і вп'явся в її губи. Христина завмерла, але  відповіла на поцілунок. Через хвилину вона відсторонилася і тихо прошепотіла:

—Іди, поки я не покликала охорону. Не хочу тебе зараз бачити. Я думала, що добре знаю тебе. Але ти постійно щось приховуєш від мене. Це вже не вперше я це помічаю, — вона вивернулася з його обіймів і пішла в будинок шукати Павла.

Повільним, впевненим кроком дівчина йшла коридором, за нею слідом йшов молодий чоловік. Підійшовши до кабінету, дівчина натиснула на ручку дверей, відчинила їх і увійшла всередину приміщення без запрошення, прямуючи прямо до письмового столу, за яким сидів чоловік.

—Вітаю Вас, пане, як почуваєтеся? Чи все у вас добре? — з усмішкою запитала дівчина.

—Ви? — Чоловік злякано подивився на гостю. — Швидко ж час пролетів, не чекав, що так швидко все станеться. Добрий вечір. Я можу попрощатися зі своєю дочкою? — нервово спитав чоловік.

—У цьому немає поки що потреби. Я просто прийшла нагадати Вам, що ваш час закінчується. У Вас залишилося два місяці, щоб завершити всі свої земні справи, — дівчина присіла в крісло, що стояло біля письмового столу, з цікавістю дивлячись на чоловіка.

—Ви до всіх приходите й особисто повідомляєте, скільки їм залишилося? — поцікавився Володимир Олександрович.

—Ні, просто у Вас був контракт, і я зобов'язана повідомити, що він скоро закінчиться. Вам дали час на те, щоб закінчити всі справи та залишити цей світ.

—Добре, дякую. Я постараюся якнайшвидше закінчити всі справи. Щоправда, із документами можуть виникнути проблеми, — схвильовано потер руки чоловік.

—Якими документами? — здивувалася Дженні.

—Я ще не переоформив компанію на дочку.

—Не хвилюйтеся, з цим питанням ми вам допоможемо, — губи дівчини розтягнулися в  усмішці.

—І як же ви мені допоможете?

—Не хвилюйтеся, все легально, — запевняла його дівчина. — У мене є знайомі люди, які мають змогу швидко переоформити будь-які документи, не порушуючи закону. Тож не бійтеся нічого. Ваша дочка буде в безпеці.