Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

Минуло кілька днів, і хоча комендантська година була все ще на місці, ми змогли трохи «підкоригувати» свою стратегію. Відповіді на більшість запитань почали з’являтись, хоча деякі таємниці все ще залишалися у тіні.

Ми з друзями не сиділи без діла. Кожен з нас перевіряв інформацію з різних боків, розпитував, знаходив зв’язки, яких ми раніше не помічали. Арель знову почав копати історію університету, Сієна і Калеб переглядали всі старі записи, журнали і навіть мали змогу отримати доступ до деяких таємних паперів завдяки своїм зв’язкам. Аліса стала нашим «розвідником», допитуючи старих студентів і викладачів, м’яко підводячи їх до потрібних тем.

Здавалось, що ми близькі до розгадки. Більшість питань зникли, як тільки ми почали з’єднувати шматочки пазлу. І ось воно — картинка, яку ми так довго шукали. Дійсно, багато з того, що відбувалось, було пов’язано з прихованими, старими пророцтвами, магічними силами і змовами, які знаходили своє підтвердження в історії університету. Нам вдалося розкрити більше про магічний спадок цього місця, про давні ритуали і таємні ордени, які діяли в тіні.

Але все ще залишалася одна особлива загадка. Нолан.

— Всі ми розгадали те, що від нас приховували. Але з Ноланом… Він як тінь. Він все ще поза межами нашого розуміння, — сказала я, сидячи з усіма в кімнаті і дивлячись на їх обличчя.

Аліса підійшла ближче, стиснувши губи, наче вона також була в роздумах.

— Він був частиною всього цього, Ясемін. Але він не відкриває тобі своєї правди. Чому? Чому саме ти? Що таке його місце в цій історії?

Я не могла відповісти одразу. Чи правда, що між нами були відносини, які я все ще не могла пояснити? Я пам’ятала ті моменти, коли ми майже були разом, коли відчувала його присутність в кожному слові і жесті. Але водночас — була відстань. Страх. І ця таємничість, що охоплювала його з усіх боків.

— Він… — я зробила глибокий вдих, — він має свої причини. І я не думаю, що вони мають щось спільне з нами. Можливо, він є частиною більшої гри. Може, саме тому він такий холодний і відсторонений.

Сієна кивнула, зображаючи задумливість.

— Може бути, він намагається захистити тебе. Він же не просто ректор. Здається, його роль в усьому цьому значно більша.

— І чому ж він не може сказати мені правду? — запитала я, дивлячись в очі кожному з друзів. — Чому завжди тримається на відстані? Що він приховує?

Калеб поклав руку на стіл, його вираз обличчя був серйозним.

— Єдине, що я знаю точно, — це те, що його відношення до тебе значно більше, ніж просто професіоналізм. Але є щось, що змушує його залишатись осторонь.

Я погодилася. Справді, здається, він був нерозгаданим персонажем у нашій історії. З кожним нашим кроком ми ставали ближче до істини про те, що відбувається в університеті, але про нього залишалася лише темна пляма.

І навіть якщо ми дізналися багато про старі пророцтва, змови та магічні ритуали, Нолан, як і раніше, був для мене загадкою.

Але я знала одне: я не можу ігнорувати це почуття. Він був частиною цієї історії, і я не могла дозволити йому залишатися невідомим. Так чи інакше, правда про нього колись відкриється.

І я буду готова до цього.

Всі ці дні з друзями ми перебирали варіанти і теорії, намагаючись розгадати пророцтво, яке, здавалось, було ключем до того, що відбувалося в університеті. Нічні зустрічі, пошук старих записів, а тепер уже й особисті спостереження за тим, як усе змінюється. Перші розриви у моїх думках почали стикуватися в одну картину, яка відкривала все більше таємниць.

Усі ми знали, що пророцтво завжди було частиною історії цього місця. Але ми не могли зрозуміти, чому саме Ясемін, чому я — стала його обраною.

— Ви пам’ятаєте всі ті записки? — запитала я, повертаючись до старих пошуків. — Всі ті дрібниці, які я знаходила в найменше очікуваний момент?

Аліса кивнула.

— І зв’язок з Ноланом? Що він мав на увазі, коли казав, що я є частиною цього процесу?

— Пророцтво… — я замовкла, згадуючи моменти, коли його слова не зовсім сходились з реальністю. — Я завжди відчувала, що воно не просто для мене. Я і є тим, хто повинен щось змінити. Але що саме — я не могла зрозуміти.

Погляд кожного з моїх друзів був схожий на погляд того, хто стоїть на межі розуміння.

— Це не просто магія, — сказав Калеб, — це здавалося старим закляттям. Можливо, те, що ми бачимо, це не просто гра. А більше, ніж те, що ми всі думали.

І тут я згадала момент, коли я знаходила стару книгу в бібліотеці університету. На жовтих сторінках я помітила одне ім’я, яке було написано на межі всього тексту — Нолан. А до нього були прив’язані слова, що, здавалося, передбачали події, які я відчувала:

“Тільки той, хто обраний для боротьби з темними силами, зможе розірвати ланцюги минулого та відновити гармонію. І якщо один з обраних не зможе тримати баланс, все, що було до того, впаде.”

Ці слова передбачали майбутнє, якого я боялась. Вони говорили про баланс між світлом і темрявою, і про те, що ми, можливо, ще не досягли його в університеті. Але чому Нолан був включений в це пророцтво? І чому я?

— Нолан… він і є тим, хто тримає баланс, — сказав я. — Він… є частиною цієї боротьби. Його роль у всьому цьому не зовсім така, як я думала. Він є темною стороною, яку треба відновити, чи, можливо, і є її втіленням.

— А ти? — запитала Сієна, з цікавістю дивлячись на мене. — Ти є тою, хто може змінити все? Чи просто тим, хто мусить стати ланкою між ними?

Я подивилася на друзів, і в моїй голові почали складатися всі пазли. Пророцтво мало більше сенсу, ніж я могла собі уявити. Нолан і я були не просто учасниками цієї гри. Ми були її головними фігурами. І всі ці події, які відбувалися, були лише частиною більшої картини.

Але чому саме я?

— Ти маєш відновити те, що порушено, Ясемін, — сказав Арель, — але в тебе є сили для цього. І якщо ти зможеш тримати баланс, все буде добре. Ти — та, хто може змінити хід подій.