Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Чорний дім 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний дім"

349
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорний дім" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 212
Перейти на сторінку:
Навколо нього розкидано блискуче вороняче пір’я. Тепер Джек чує вже інший голос, холодний і різкий, огидний і, безперечно, злий. Він усвідомлює, що це той самий голос, що дошкуляв йому.

— Правильно, підтирайло. Не лізь у це. Не зв’язуйся зі мною, інакше я розмащу твої кишки від Расіна до Ла-Рів’єр.

На тротуарі, просто перед велосипедом, утворюється кругла діра. Вона розверзається ширше і ширше, мов налякане око. І далі розширяється. Це шлях назад. Вихід. Презирливий голос разом із ним.

— Правильно, мудак, — каже голос. — Біжи! Біжи від аббала! Біжи від Короля! Біжи до свого нікчемного клятого життя!

Голос переходить у сміх. І цей божевільний сміх супроводжує Джека в темряві між світами.

Кілька годин по тому голий Джек стоїть біля вікна спальні, несвідомо чухає сідниці та спостерігає за небом, що світлішає на сході. Він прокинувся о четвертій. Хоча й небагато пам’ятає зі свого сну (його захисні позиції трохи похилилися, та остаточно не завалилися), проте переконаний в єдиному: що бачив труп на пірсі Санта-Моніки, який порушив його душевну рівновагу, бо нагадав когось, кого раніше знав, і це змусило його звільнитися з роботи.

— Цього ніколи не було, — промовляє він удавано спокійним голосом прийдешньому дню. — У підлітковому віці в мене був нервовий зрив, спричинений стресом. Моя мати думала, що в неї рак, і схопила мене, і ми втекли аж до східного узбережжя. Втікали аж до Нью-Гемпшира. Вона думала, що повертається до «Великого Щасливого Місця», щоб померти. Виявилося, що в неї просто була криза середнього віку, але звідки дитині було про це знати? У мене був стрес. Я бачив сни.

Джек зітхає.

— Мені наснилося, ніби я врятував життя матері.

Позаду нього дзвонить телефон — пронизливий переривчастий звук у темній кімнаті. Джек Сойєр скрикує.

— Я вас розбудив? — каже Фред Маршалл, і Джек одразу розуміє, що чоловік не спав у порожньому будинку без дружини і сина.

Мабуть, просидів усю ніч із увімкненим телевізором, переглядаючи фотоальбоми. Знав, що лише сипле сіль на рану, однак не міг зупинитися.

— Ні, — каже Джек, — насправді я…

Він замовкає. Телефон біля ліжка, а біля телефону — блокнот. У блокноті — запис. Очевидно, його зробив Джек, оскільки більше немає кому, — «елементарно, Ватсоне», чорт забирай, — але це не його почерк. У якийсь момент під час сну він записав повідомлення почерком своєї померлої матері.

Вежа. Промені. Якщо Промені зламати, хлопчику Джекі, якщо Промені зламати, Вежа завалиться.

Більше нічого немає. Є лише бідний старий Фред Маршалл, який зрозумів, як легко все може змінитися на гірше в житті, наповненому сонячним світлом Середнього Заходу. Джек намагається щось сказати, але його підсвідомість у цей час заклопотана записом фальшивим почерком, тож, можливо, він каже щось і не зовсім доладне, але Фред на це не звертає уваги; він просто бубонить сам до себе без пауз, які люди зазвичай використовують, щоб позначити кінець речення чи зміну думки. Фред просто виливає своє горе, щоб полегшити душу, і навіть не зважаючи на свій пригнічений стан, Джек розуміє, що Фред Маршалл з гарненького, невеличкого, затишного, як Кейп-Код, будинку номер 16, що по вулиці Робін Гуд Лейн, зараз на межі. Якщо так піде й надалі, йому не доведеться відвідувати його дружину у відділенні «Г» лютеранської лікарні округу Френч: вони стануть сусідами по палаті.

Джек усвідомлює, що Фред говорить про візит до Джуді. Він більше не намагається його перебивати і просто слухає, насупившись, дивиться вниз, на запис, який він не писав для себе. Вежа і Промені. Які промені? Сонячні промені? Космічні промені? Промінь хрестовини?

— Я знаю що казав що заберу вас о дев’ятій але її лікар який назвався доктором Шпіґельманом сказав що в неї була дуже важка ніч вона всю ніч волала і верещала а тоді намагалася зривати шпалери і їсти їх мабуть у неї знову був напад тож вони дали їй новий препарат він сказав якось «Памізин» чи «Патізон» я не записав Шпіґельман телефонував мені п’ятнадцять хвилин тому цікаво вони коли-небудь сплять і сказав що ми зможемо побачитися з нею близько четвертої він думає до того часу її стан повинен стабілізуватися і тоді ми зможемо з нею зустрітися тож я заберу вас о третій чи можливо у вас…

— О третій буде добре, — спокійно каже Джек.

— …інші плани то я зрозумію а якщо ні то я можу заїхати просто я не хочу їхати сам…

— Я чекатиму на вас, — каже Джек, — поїдемо моїм пікапом.

— …я думав можливо подзвонить Тай чи той хто викрав його вимагатиме викуп але ніхто не дзвонив окрім Шпіґельмана це лікар моєї дружини в…

— Фреде, я знайду вашого хлопчика.

Джека збентежила ця відверта нахабність, згубна самовпевненість, яку він чує у своєму власному голосі, але це допомагає бодай зупинити монотонний потік Фредових слів. На іншому кінці лінії блаженна тиша.

Нарешті Фред шепоче з трепетом:

— О сер. Якби ж то я тільки міг повірити в це!

— Я хочу, щоб ви спробували, — каже Джек. — І, можливо, нам пощастить повернути здоровий глузд вашій дружині, поки ми ще самі при ньому.

Він подумав, що вони зараз обоє на рівних, але не сказав це вголос. З іншого боку дроту надходять уривчасті звуки. Фред починає плакати.

— Фреде.

— Так?

— Ви приїжджаєте до мене о третій.

— Так, — шмигаючи носом, намагається придушити жалюгідний плач.

Джек може лише уявити яким порожнім є зараз будинок Фреда Маршалла і як він, мабуть, почувається в цей момент. Цього досить, щоб зрозуміти, наскільки все погано.

— Я живу в Норвей Веллі. Їдете повз «Ройз Стор», через річку Тамарак…

— Я знаю, де це. — У голосі Фреда вчувається певне незначне нервування.

Джек дуже радий це чути.

— Добре. Побачимося.

— Добре. — У Джека стискається серце, коли він чує, що від бадьорого голосу продавця Фреда залишилась лише мізерна подоба.

— О котрій годині?

— О т-третій? — А тоді трохи впевненіше: — Третій.

— Правильно. Ми візьмемо мій пікап. Можливо, перекусимо в «Ґерті Кітчен» дорогою назад.

— Бувайте, Фреде.

— Бувайте, сер. Дякую.

Джек кладе слухавку. Ще мить дивиться на запис,

1 ... 64 65 66 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний дім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний дім"