Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Крістіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Крістіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Крістіна" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 177
Перейти на сторінку:
губах, трохи нагадуючи вишкір пса, який довго полював на бабака в спекотливий літній день.

— Може, деякі речі повинні бути нормою життя. І може, є винагороди, яких ти не можеш зрозуміти, а я не можу пояснити. Наприклад… ну, знаєш, я кохаю її.

Арні знизав плечима.

— То… що тепер?

— Ми можемо поїхати покататися?

На обличчі Арні з’явився здивований вираз, та на зміну йому прийшло задоволення.

— Звісно. Сідай. Кудись поїдемо?

— В аеропорт.

Брови Арні поповзли вгору.

— В аеропорт? Чому?

— Дорогою розкажу.

— А Реджина?

— Твоя мати вже лягла в ліжко, — тихо мовив Майкл, і Арні вистачило почуття пристойності, щоб і самому трохи зашарітися.

Машину Арні вів упевнено й твердо. Крістінині нові лампи-фари розрізали ранню темряву чистими глибокими тунелями світла. Він проминув будинок Ґілдерів, потім звернув ліворуч на Елм-стрит за знаком «стоп» і рушив на виїзд до Дж-Ф-К-драйв. Траса I-376 привела їх до I-278, а потім далі до аеропорту. Машин майже не було. Двигун тихо бурмотів крізь нові труби. Панель приладів містично світилася зеленим.

Арні увімкнув радіо й знайшов WDIL, станцію на середніх хвилях із Піттсбурга, яка грала тільки олдові хіти. Джин Чендлер саме співав «Герцог Ерл»[94].

— Ця штука їде, як у казці, — сказав Майкл Каннінґем із побожним захватом.

— Дякую, — усміхнено відповів Арні.

Майкл вдихнув.

— І пахне як нова.

— Тут багато нового. Це покриття для сидінь влетіло мені у вісімдесят баксів. З тих грошей, за які Реджина мене гризла. Я пішов у бібліотеку, набрав книжок і спробував перекопіювати все, як тільки міг. Але це було не так легко, як хтось міг би подумати.

— Чому ні?

— Ну, по-перше, «плімут-фурія» п’ятдесят восьмого року випуску ні для кого не взірець класичного автомобіля, тому про нього особливо ніхто не писав, навіть у томах, присвячених автомобільній ретроспективі — «Американський автомобіль», «Американська класика», «Авто тисяча дев’ятсот п’ятдесятих» і таке всяке. «Понтіак» п’ятдесят восьмого року був класичним, от тільки наступного року «Понтіак» випустив «Бонневіль», а «Т-берд» п’ятдесят восьмого року з плавцями у вигляді кролячих вух — ото, як на мене, був останній по-справжньому класний «тандерберд», і…

— Я й не здогадувався, що ти так багато знаєш про старі авто, — сказав Майкл. — Арні, давно в тебе цей інтерес?

Той тільки невизначено стенув плечима.

— Хай там як, інша проблема була в тому, що Лебей сам вносив зміни в оригінальний детройтський виріб автопромисловості — почнімо хоча б з того, що компанія «Плімут» не випускала «фурію» — і я намагався відреставрувати машину так, щоб вона більше була схожою на його варіант, ніж на детройтський. Тому я просто, мабуть, робив усе навмання, інтуїтивно.

— А чому ти хочеш відреставрувати її так, як зробив тоді Лебей?

І знову те невизначене пересмикування плечима.

— Не знаю. Просто здалося, що так буде правильно.

— Що ж, я думаю, впорався ти чудово.

— Дякую.

Батько нахилився до нього, вивчаючи поглядом панель приладів.

— На що ти дивишся? — різкувато спитав Арні.

— А хай мені грець, — промовив Майкл. — Такого я ще не бачив.

— Що там? — Арні глянув униз. — А. Одометр.

— Він відмотує назад чи що?

Лічильник миль справді крутився не вперед, а назад; на той час, у вечір 1 листопада, на ньому було 79 000 і ще кілька миль. На очах у Майкла індикатор десятох частки милі перекотився від.2 до.1, а потім до нуля. Коли на ньому з’явилося.9, кількість накручених миль зменшилася на одну.

Майкл розсміявся.

— А ось тут ти, синку, не догледів.

Арні всміхнувся — ледь помітно розтягнув губи.

— Це точно, — сказав він. — Вілл каже, десь провід закоротило. Думаю, що я краще не втручатимуся. Прикольно мати одометр, який крутить не вперед, а назад.

— А він точний?

— Га?

— Ну, якщо ти проїдеш від нашого будинку до Стейшн-сквер, то він відніме від загальної суми п’ять миль?

— А, — сказав Арні. — Тепер зрозумів. Ні, він абсолютно не точний. Відмотує то дві, то три милі за кожну проїхану. А часом і більше. Рано чи пізно кабель спідометра обірветься, і коли я його заміню, то все стане на свої місця.

Майкл, у котрого свого часу теж обірвалося один-два кабелі спідометра, поглянув на стрілку, шукаючи характерного посмикування, яке б свідчило про халепу. Але стрілка застигла непорушно трохи далі за позначкою «сорок». Здавалося, що спідометр у повному порядку, тільки одометр дуркує. Та й хіба Арні щиро вважав, що спідометр і одометр працюють на одних і тих самих кабелях? Певна річ, що ні.

Розсміявшись, Майкл сказав:

— Це дивно, синку.

— Чому в аеропорт? — змінив тему Арні.

— Я подарую тобі талон на тридцятиденне паркування, — відповів Майкл. — П’ять доларів. Дешевше, ніж у гаражі в Дарнелла. Ти зможеш забирати свою машину, коли схочеш. В аеропорту є автобусна зупинка. Кінцева насправді.

— Господи Ісусе, я такої маячні ще в житті не чув! — закричав Арні. Він завернув на кільце перед темними вікнами хімчистки. — Я їздитиму на автобусі за двадцять миль до аеропорту, щоб забирати свою машину, коли вона мені буде потрібна? Це щось ніби з «Пастки двадцять два»! Ні! Нізащо!

Він збирався ще щось сказати, коли його раптом схопили за загривок.

— Ану слухай, — сказав Майкл. — Я твій батько, тому слухай, що я тобі скажу. Арні, твоя мати мала рацію. Останні кілька місяців ти поводишся нерозумно — і навіть гірше, ніж нерозумно. Ти став відверто дивним.

— Відпусти мене, — процідив Арні, борсаючись у батьковій хватці.

Майкл не відпустив, але затиск послабив.

— Я покажу тобі ширшу перспективу, — сказав він. — Так, до аеропорту далеко добиратися, але за той самий четвертак, за який ти доїжджаєш до Дарнелла, ти доїдеш і сюди. Є паркувальні гаражі й ближче, але в місті більше випадків крадіжок і вандалізму. А в аеропорту навпаки — доволі безпечно.

— На відкритих паркінгах безпечно не буває.

— По-друге, там дешевше, ніж у міських гаражах, і набагато дешевше, ніж у Дарнелла.

— Суть не в тому, і ти це знаєш!

— Може, ти й правий, — сказав Майкл. — Але ти, Арні, дечого не помічаєш. Не помічаєш справжньої суті.

— Ну, припустімо, ти скажеш мені, у чому ж справжня суть.

— Добре. Скажу, — на хвильку Майкл примовк, невідривно дивлячись на сина. А коли знову заговорив, голос у нього звучав тихо й рівно, майже так само мелодійно, як його програвач. — Разом із відчуттям розумності ти, схоже, повністю втратив розуміння перспективи. Тобі майже вісімнадцять, випускний клас школи. Я думаю, ти вирішив не йти в Горлікс; я бачив університетські брошури, які ти приніс додому…

1 ... 64 65 66 ... 177
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крістіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крістіна"