Читати книгу - "Леопард"

— Якого біса? — перепитав Бйорн. — Я прийшов забрати ось це. — Він підняв правицю. У руці була книга. — Ти ж обіцяв залишити її на вахті. Чи забув?

— «Hank Williams: The Biography».[89]

Харрі відчув, що червоніє.

— М-м-м…

— М-м-м, — змавпував Бйорн.

— Я поклав її разом з рештою речей, коли ми переїжджали, — пояснив Харрі, — але у Кишці ми на півдорозі розвернулися й повернулися знов у кабінет. А пізніше я забув.

— Гаразд. Мені можна йти?

Харрі зробив крок убік і почув, як Бйорн, лаючись, віддаляється коридором.

Він відчинив кабінет.

Упав у крісло.

Роззирнувся навсібіч.

Нотатник. Він зазирнув у нього. Адже з розмови, що занотована, нічого не вказувало, що Тоні Лейке — підозрюваний. Харрі висунув шухляди письмового стола, щоб подивитися, чи не рились у них. Все у повній цілості. Може, Харрі помилився? Чи є надія, що Гольм не зливає інформацію Бельману?

Він поглянув на годинник. Треба сподіватися, новий прокурор швидко обідає. Харрі натис кнопку на комп’ютері, й монітор ожив. У пошуковцеві досі світились останні набрані ним слова: Тоні Лейке.

Розділ 41. Ордер

Аслак Кронглі крутив у руках кавову чашечку. У його величезних руках вона здавалася Каї лише як підставка для яйця.

Кая сиділа проти нього за столиком біля вікна. Їдальня в Управлінні поліції розташовувалась на горішньому поверсі. Звичайна норвезька їдальня: простора, світла, чиста, але не така вже затишна, аби відвідувачі прагнули тут засидітись. Головною її перевагою був краєвид на місто, але Аслака, схоже, він не зацікавив.

— Я перевірив також книги відвідувачів в інших хатинках, які поза обслугою, — вів він далі. — Лише Шарлотта Лолле та Іска Пеллер зазначили, що тієї ночі, яка нас цікавить, збиралися заночувати у Ховасхютті. Напередодні обоє ночували у Тунвегхютті.

— І про це ми вже знаємо, — відповіла Кая.

— Так. Тому у мене є лише дві речі, які можуть тебе зацікавити.

— Що саме?

— Я розмовляв по телефону з літнім подружжям, які ночували у Тунвегхютті тієї ж ночі, що й Шарлотта та Іска. Вони сказали, що увечері з’явився якийсь парубок, перевдягнувся у чисту сорочку й пішов десь на південний захід, хоча вже стемніло. Єдина хатинка у тому напрямку — Ховасхютта.

— І цей тип…

— Вони бачили його лише мигцем. Скидається на те, що він не надто прагнув бути поміченим: не знімав ані лижну маску, ані старомодні окуляри для слалому, навіть коли перевдягався. Дружина каже, що тоді їй спало на думку, що, може, колись він отримав серйозну травму.

— Чому?

— Вона лише пригадує, що їй це спало на думку, але не пригадує чому. Поза тим, він міг піти в іншому напрямку, коли зник з очей, і повернути до іншої хатинки.

— Звісно. — Кая глянула на годинник.

— До речі, чи хтось відгукнувся на ваше прохання звернутися у поліцію?

— Ні, — відповіла Кая.

— Насправді ти подумала «так». — Кая поглянула на Аслака Кронглі, і той підняв долоні ніби на захист: — Даруй, тупий селюк вибрався у місто. Це не моя справа.

— Усе гаразд, — мовила Кая.

Обоє втупилися у свої чашки.

— Ти сказав, що маєш для мене дві цікаві речі, — нагадала Кая. — А друга яка?

— Знаю, що жалкуватиму про те, що це сказав, — промовив Кронглі. Очі у нього знову сміялися.

Кая враз здогадалась, куди поверне їхня розмова. Ленсман мав рацію: він жалкуватиме.

— Я зупинився у «Плазі» й хочу спитати: може, ти повечеряєш зі мною сьогодні?

З виразу його обличчя вона зрозуміла, що він уже все прочитав у її очах.

— Я просто нікого не знаю у цьому місті, — сказав він, скорчивши рота у гримасі, яка, вочевидь, мала б стати щирою усмішкою. — Окрім моєї колишньої дівчини, але їй я телефонувати не насмілюся.

— Мабуть, було б чудово… — почала Кая й ненадовго замовкла. Умовний спосіб і «мабуть» на додачу. Вона зауважила, що Аслак Кронглі вже жалкує.

— …але, на жаль, я зайнята сьогодні увечері.

— Усе гаразд, я ж не запрошував тебе заздалегідь, — усміхнувся Кронглі, запустивши пальці у свою густу чуприну. — А як щодо завтра?

— Я… у мене страшенно багато роботи, Аслаку.

Ленсман кивнув з розумінням:

— Авжеж, звісно, ти зайнята. Це через того добродія, який був у твоєму кабінеті, коли я прийшов?

— Ні, у мене зараз інший начальник.

— Я не маю на увазі начальника…

— Себто?

— Ти казала, що закохана у поліцейського. І, як видається, хлопцеві неважко було тебе умовити. Принаймні не так важко, як мені.

— Ні, ні, ти що, здурів? Це не він! Я… певно, забагато випила того вечора. — Кая почула власний нещирий сміх і відчула, як кров приливає до обличчя.

— Зрозумів, — мовив Кронглі й допив каву. — Доведеться йти у велике й холодне місто самому. Нічого, тут ще є й музеї, і бари, варті відвідин.

— Так, не слід нехтувати нагодою.

Він підняв брови. Очі його водночас і сумували, й сміялись. Як у Евена тоді, востаннє.

Кая провела його вниз. Коли він простягнув їй руку, у неї прохопилось:

— Усе-таки, якщо тобі стане украй самотньо, зателефонуй мені, може, я вже звільнюся.

Вона розтлумачила його посмішку як вдячну. За можливість подякувати й відмовитись чи, принаймні, знехтувати пропозицією.

Піднімаючись ліфтом на свій шостий поверх, Кая згадала оте: «…хлопцеві неважко було тебе умовити».

Цікаво, чи довго Аслак стояв у дверях і слухав їхню розмову?

О першій телефон на столі Каї задзеленчав.

Це був Харрі.

— Нарешті отримав ордер. Ти вже налаштувалася?

Вона відчула, як затріпотіло серце.

— Так.

— А жилет?

— І жилет, і зброя.

— Про зброю подбає «Дельта». Вони вже напоготові й чекають у машині в гаражі. Нам треба лише зійти вниз. Будь ласка, забери з моєї полиці ордер.

— Згода.

За десять хвилин вони вже їхали центром Осло у синьому, розрахованому на дванадцятьох, мікроавтобусі підрозділу «Дельта», прямуючи у західну частину міста. Харрі розповідав Каї, що півгодини тому зателефонував до Лейке в офіс, і йому повідомили, що той сьогодні працює удома. Тоді він зателефонував на домашній номер Лейке на Хольменвейєн. І поклав слухавку, щойно Тоні озвався. Харрі спеціально попросив, щоб операцію проводили під керівництвом Мілано, темноволосого, кремезного чоловіка з густими бровами, у жилах якого, незважаючи на прізвище, не було ані краплі італійської крові.

Зараз вони проїжджали через Ібсенівський тунель. Прямокутники світла, що відбивалося, ковзали по шоломах та забралах вісьмох поліцейських, які наче занурились у глибоку медитацію.

Кая та Харрі сиділи позаду. Харрі був зодягнений у чорну куртку, на якій спереду й ззаду