Читати книгу - "Пентаграма"

Харрі пам’ятав.

Волер криво посміхнувся:

– У те літо, коли мені виповнилося двадцять два, ми з Гейром і Соло вирушили подорожувати по молодіжній знижці й опинилися на Італійській Рів’єрі. Грошей на готель нам не вистачало, хоча перед тим, як поїхати, Соло вигріб усю касу тата в кіоску. Отже на ніч ми ставили намет на пляжі, а вдень просто ходили й витріщалися на жінок, машини та яхти. Дивно, що при цьому ми відчували себе багачами. Тому що нам було по двадцять два роки, і ми вірили, що все це – нам. Ніби новорічний подарунок, який чекає під ялинкою. Камілла Луен, Барбара Свендсен, Лісбет Барлі – всі вони були молодими. Може, вони ще не встигли розчаруватися, Харрі, га? Може, ще чекали, коли можна буде розпакувати подарунок?

Волер провів рукою по приладовому щитку і вів далі:

– Харрі, я щойно вислухав свідчення Свена Сівертсена. Ти можеш ознайомитися з ними пізніше, але вже зараз я можу сказати тобі, що станеться. Він обачливий, хитрий диявол. Переконливо розіграє з себе божевільного, обдурить присяжних і психологів, і до в’язниці його відправити побояться. Коротше кажучи, він опиниться в якому-небудь психіатричному відділенні, де поводитиметься зразково, і через кілька років його вже випишуть. Так і буде, Харрі. Ось що ми робимо з покидьками суспільства, які нас оточують. Замість того, щоб позбутись їх, перекладаємо з місця на місце, не розуміючи, що покидьки продовжують гнити, а коли дім перетвориться на заражений, смердючий щурятник, то буде вже пізно. Тільки подивися на країни, де злочинність укріпилася так міцно, що її вже не винищиш. На жаль, у нашої держави зараз надто багато грошей, і політики навперебій виявляють приклади щедрості й великодушності. Ми стали занадто м’якими та пухнастими, щоб брати на себе відповідальність за прикрості. Розумієш?

– Поки що так.

– Саме час з’явитися нам, Харрі. Ми візьмемо на себе відповідальність. Можна сказати, ми займемося прибиранням сміття, яке суспільство боїться взяти на себе.

Харрі затягнувся так глибоко, що сигарета затріщала.

– Що ти маєш на увазі? – запитав він, затримавши подих.

– Свен Сівертсен, – кинув Волер, із побоюванням виглядаючи у вікно, – сміття, яке ти маєш прибрати.

Харрі з гучним кашлем обрушився на кермо, випускаючи дим із горла.

– Так ви цим займаєтесь? А решта? Контрабанда? – запитав він.

– Уся інша діяльність спрямована на те, щоб фінансувати цю.

– Це і є твій собор?

Волер повільно кивнув. Потім нахилився до Харрі, й той відчув, що йому щось поклали в кишеню.

– Ампула, – пояснив Волер. – Цю речовину називають «Joseph’s Blessing».[21] Розроблене КДБ під час війни в Афганістані. Спочатку планувалося для замахів, але більше відоме як засіб самогубства – його застосовують полонені чеченські бойовики. Паралізує дихальну систему, але, на відміну від синильної кислоти, не має ні смаку, ні запаху. Ампулу зручно засунути під язик або в пряму кишку. Якщо розкрити її, розмішати вміст у склянці води й випити, людина помирає протягом декількох секунд. Завдання зрозуміле?

Харрі випростався. Кашель більше не мучив, але очі сльозилися.

– Тобто матиме вигляд самогубства?

– Свідки в ізоляторі підтвердять, що, на жаль, при визначенні у камеру пряму кишку не перевірили. Не хвилюйся, все домовлено.

Харрі глибоко вдихнув. Від пари бензину трохи нудило. Вдалині тужливо завила сирена.

– Ти ж хотів його застрелити?

Волер не відповів. Харрі побачив, як до головного входу в ізолятор під’їхала поліцейська машина.

– Ти навіть не збирався його заарештовувати, а два пістолети з собою взяв, аби один потім, уже коли пристрелиш, укласти йому в руку, щоб виходило так, ніби він тобі ним погрожував. Ти спеціально всадовив матір і Беату на кухні, а кричав для того, щоб вони змогли підтвердити, що ти стріляв при самообороні. Беата вийшла в коридор дуже рано і зірвала твій план.

Волер важко зітхнув:

– Нам доводиться прибирати. Так ти прибрав того вбивцю з Сіднея. Закон не працює, його писали для іншого часу – безневиннішого. Перш ніж його змінять, нам не можна дозволити злочинцям захопити місто. Ти ж бо це розумієш: бачиш цей бруд щодня.

Харрі подивився, як дотліває його сигарета, і кивнув:

– Мені просто потрібна була повна картина.

– Добре, Харрі. Слухай. Свен Сівертсен сидітиме в камері попереднього ув’язнення номер дев’ять цілу добу, тобто до ранку понеділка. Потім його переведуть у камеру, що добре охороняється, в Уллерсму, де нам його не дістати. Ключ до камери ти знайдеш у службовому приміщенні, у столі ліворуч од дверей. У тебе є завтрашня північ, Харрі. Потім я подзвоню в ізолятор, аби переконатися, що велокур’єр-маніяк зазнав заслуженого покарання. Ясно?

Харрі знову кивнув.

Волер посміхнувся:

– Знаєш що, Харрі? Хоч я і радий, що ми, нарешті, в одній команді, все-таки в глибині душі мені сумно. А знаєш, чому?

Харрі знизав плечима:

– Вочевидь, ти думав, що не все на світі продається за гроші?

Волер розсміявся:

– Холодно, Харрі! Адже мені здається, що я втратив хорошого ворога. Ми схожі. Ти ж розумієш, про що я?

– Хіба не радість – ненавидіти?

– Що?

– Мікаель Крун. «Рага Рокерз».

– У тебе двадцять чотири години, Харрі. Удачі.

Частина V

Розділ 32

Неділя. Ластівки

Ракель стояла в спальні й вивчала своє відображення в дзеркалі. Через відчинене вікно вона почула, як під’їхала машина і гравій на доріжці захрумтів під знайомими кроками. На туалетному столику перед дзеркалом стояла фотографія батька. Ракель завжди дивувалась, який молодий і наївний на вигляд він був на ній.

Як завжди, вона закріпила волосся шпилькою. Чи варто зробити іншу зачіску? Сьогодні вона наділа мамину сукню з червоного мусліну. Чи не занадто ошатний вона має вигляд? У дитинстві батько часто розповідав, що вперше побачив маму саме в цій сукні, й Ракель ніколи не набридала ця дивна, мила казка. Щоправда, для неї сукню довелось ушити.

Вона ослабила шпильку і хитнула головою – волосся розсипалося по плечах. Задзеленчав дверний дзвоник, і Ракель почула, як Олег побіг відчиняти. Потім – його сповнений ентузіазму голос і тихий сміх Харрі. Вона востаннє поглянула в дзеркало. Відчула, що серце забилося швидше, і вийшла з кімнати.

– Мамо! Харрі при…

Радісний крик Олега осікся, ледве вона показалася на сходах. Перша сходинка далася важко: високі каблуки раптом виявилися такими хисткими й ненадійними, але потім Ракель знайшла точку рівноваги й підвела погляд. Олег стояв біля підніжжя сходів і, розкривши рота, дивився на неї.