Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Ірка Хортиця — надніпрянська відьма 📚 - Українською

Читати книгу - "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма" автора Ілона Волинська. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66
Перейти на сторінку:
жалісно здригнулось:

— І як же вони тепер на саму пенсію проживуть? Ех, діти, діти, вам би тіко руйнувать! — товстуха залізла на свою швабру й здійнялася в нічне небо.

— Скільки років роботи… Збирала їх, учила… А тепер все спочатку, — Оксана Тарасівна похитала головою й скочила на свою кочергу.

— Оксано Тарасівно, куди ви? А як же ми? Хазя-а-айко! — відчайдушно заволала Алла.

І вже згори, з небес, пролунала холодна відповідь:

— Я вам більше не хазяйка! Скільки я вас учила: думати треба, на кого замовляння накладаєш! — Оксана Тарасівна глянула на Ірку. — А з вами, панянки, ми ще обов’язково зустрінемось. — І елегантна кочерга понесла вершницю геть.

Аж раптом почулося чиєсь ридання. Плакало товстеньке некрасиве дівча років п’ятнадцяти. Плакало, втираючи змарніле личко хвостиком ріденького білявого волосся. Ірка з подивом витріщилася на нього: звідки воно взялося, адже його не було серед роблених Оксани Тарасівни. І лише яскравий, вигадливий манікюр здався Ірці дуже знайомим…

— Віко? Віко, це ти? — не повіривши власним очам, спитала відьмочка.

Але дівча продовжувало ридати, прикриваючи обличчя пухкими червоними руками. Ірка з Тетянкою невпевнено перезирнулись.

— Але ж вони нас узагалі хотіли вбити! Не могли ж ми їм піддаватись? Ми лише захищалися.

— Цікаво, чого на душі так бридко? — заперечила Тетянка. — Може, нам усе-таки не варто було летіти на той шабаш? І дар у тієї вмираючої відьми, Ольги Вадимівни, теж не варто було переймати? Хай би вже комусь із них дістався. — Тетянка кивнула на роблених, що почали повільно підводитись із землі.

— Можеш не хвилюватися, дитинко. Жодна з них ніколи б не отримала мій дар, — повітря задрижало, згусло напівпрозоре марево, і з нього вийшла струнка стара жінка в довгій спідниці й у строгій блузі.

— Здрастуйте, Ольго Вадимівно, — байдуже кивнула Ірка старій відьмі. Вона чомусь зовсім не здивувалася. — Це із самого початку був ваш задум?

Відьма поважно нахилила голову.

— Я так і думала: ну не могли ці дурепи, — Ірка кивнула на дівчат, котрі продовжували розгублено тупцяти на місці, — не могли вони ось так узяти й вистежити справжню природжену. І зловити її не могли. Якщо, звісно, природжена сама того не схотіла.

Тетянка розгублено глянула на подругу:

— Ольга Вадимівна? Сама дозволила робленим себе піймати? — дівча витріщилося на стару відьму. На її обличчі водночас промайнуло розуміння й подив. — Отже, запрошення на шабаш написали ви? — недовірливо спитала вона. — Покутника підняли, і Білого Байкера, і торбу з чарівним причандаллям надіслали — теж ви? І в будинку нам допомагали, і щойно — адже це ви не дали Стеллі з Оксаною розгулятися? Але навіщо? Вам що, треба було знищити всіх роблених?

Ольга Вадимівна сухо посміхнулась:

— Що правда, то правда, останнім часом у цьому місті розвелося аж надто багато відьом. Прорідити б не завадило. А головне, Тетянко, я хотіла передати свій дар. Тобі. І лише тобі.

— Але ж ви мене зовсім не знаєте… — здивувалась Тетянка.

— Тепер знаю. Ти будеш гарною відьмою. Може, навіть кращою, ніж була я. І вже, в усякому разі, значно кращою за кожну з цих панянок, — Ольга Вадимівна недбало тицьнула в бік колишніх роблених.

Потім бабуся перевела погляд на Ірку й сумно зітхнула:

— Покійна Єлизавета, твоя бабуся, була напрочуд упертою, — поскаржилась вона Ірці. — Їй було неможливо відмовити. Вона таки примудрилася перед смертю взяти з мене клятву. І я все зробила! Влаштувала справжню перевірку твоєму відьмацькому таланту. В умовах, наближених до бойових.

Ірку пересмикнуло. Якщо дев’ять днів суцільного жаху — це умови, всього-навсього наближені до бойових, то які ж тоді мають бути бойові?

— Я спорядила тебе супутниками — твоя подруга Тетянка стала справжньою відьмою, а ваш молодий друг тепер знає, що він здухач. До того ж, вони люблять тебе й готові захищати, не шкодуючи власного життя. Хіба можна знайти кращих супутників? Тепер ти повністю готова втілити в життя плани твоєї бабусі. Мою клятву виконано. І ось що я тобі скажу, Ірко, — стара відьма гордо випрямилась. — Відмовся! Коли настане час, і ти матимеш виконати цю страшну, божевільну місію — пошли їх усіх! Найкраще — до біса! Діти не мають ризикувати своїм життям заради дурних вигадок дорослих. Вони того не варті. Ані дорослі, ані їхні вигадки. — Ольга Вадимівна зробила крок назад, повітря навколо неї здригнулося, і стара відьма почала танути в хиткому прозорому мареві.

— Стійте! Постривайте! — шкопиртаючи, до бабусі бігла Алла. Її обличчя заливав піт, а руде волосся розпатлалося. Вона впала на коліна біля хиткого марева й простягла до Ольги Вадимівни руки. — Візьміть мене до себе в роблені!

— Не можу, люба, — Ольга Вадимівна на мить застигла, припинивши розчинятись у повітрі. — Другий раз у роблені не беруть, і в мене більше немає дару, та й узагалі — померла я! Не без твоєї, до речі, допомоги, люба. У моєму віці ночі в сирому сараї дуже, дуже шкодять здоров’ю. Тепер уже звертайся до Тетянки з Іркою, — повітря здригнулось, і стара відьма щезла.

— До Тетянки з Іркою? До Тетянки з Іркою! — закричала руда й чимдуж копнула ногою зіжмакані аркуші паперу, що валялися на траві. Ті самі, що їх Ірка жбурнула у відьом-хазяйок. Аркуші спурхнули в повітря, перевернулися на інший бік, демонструючи простенькі начерки олівцем — портрети Ірки й Тетянки. Основи для мороку, що змусив розлючених роблених так жахливо помилитись. Оскаженіла Алла схопила аркушики й подерла їх на дрібні клаптики. — Ось вам, ось, ось! Паскудні малюнки, зрозуміло?! Просто огидні!

— Але ж ти без чужої сили й так не зможеш, чи не так? — посміхнулась Ірка. Її обличчя просвітліло. — Ха, то ти тепер узагалі нічого не можеш! І нікуди не поїдеш…

— А фіг вам! — заверещала Алла. — Результати конкурсів назад не переграють! Поїду! І в Канаду, і в Англію, і в Німеччину! А там вже побачимо! — вона круто розвернулась і закрокувала геть. — Я до вас іще доберуся!

— Що, справді, поїде? — глянула на Тетянку Ірка.

— Поїде, — зітхнула Тетянка. — Так що раніше наступного року нам з тобою нічого не світить. Проте ми — відьми, — гордо заявила вона подрузі, — найсправжнісінькі.

— А Богдан — здухач. Вояк сновидінь, круто!

— Треба було обов’язково зіпсувати весь кайф, — пирхнула Тетянка.

Здухач провів поглядом міцно заплющених очей колишніх відьом, котрі посунули слідом за Аллою. Полинув повітрям до будинку, пірнув у кімнату й щез у глибинах дзеркала. Було видно, як він повільно опускається на Богдана, що спав, зливається з ним, стаючи одним цілим.

Дзеркало згасло.

— Господи, невже все скінчилось?! — майже

1 ... 65 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма"