Читати книгу - "Незнайко на Місяці"

відчував задоволення, що сума пропажі ніби ставала меншою. Пляшка тим часом нахилялася більше, і газована вода текла не перестаючи. Відповідно до цього текли й думки в голові Скуперфільда. Поступово захопившись, він уже мріяв про те, як було б добре, коли б у кожній залізничній поїздці йому вдавалося випити хоча б пляшку газованої води безплатно. Поділивши ціну загубленої палиці на ціну пляшки газованої води з сиропом, він підрахував, скільки разів йому довелося б проїхати залізницею, щоб повернути гроші, витрачені на купівлю палиці.

Захопившись цими приємними розрахунками, Скуперфільд поступово забув про свої прикрощі й у нього знову з'явився гарний настрій. Якраз у цю мить пляшка зовсім перекинулась і полетівши вниз, стукнула Скуперфільда по лобі.

— От, завжди так! — пробурмотів Скуперфільд, схопившись за лоба руками. — Не встигнеш відчути задоволення, як доводиться за це розплачуватися! Прокляте життя, щоб воно провалилося на місці!

Помацавши лоб, він пересвідчився, що цього разу відбувся гулею. Почуваючи, що біль від удару потроху минає, він заспокоївся і нарешті заснув.

А поїзд мчав і мчав уперед. Колеса ритмічно постукували. Час теж не стояв на місці. Коли Скуперфільд заснув, було далеко за північ. Не минуло й двох годин, як попереду засвітилися вогні Брехенвіля. Колеса застукотіли на стрілках. Поїзд уповільнив хід і невдовзі зупинився.

Але Скуперфільд спав собі й далі. Провідник забув його розбудити й згадав про це, коли поїзд уже відійшов від станції.

— От так штука! — вигукнув провідник, зупиняючись біля Скуперфільда. — Здається, цей дивак хотів вийти в Брехенвілі… Так, справді! Ну що ж, висаджу його на наступній станції, а в Брехенвіль він зможе вернутися приміським поїздом. Тепер уже все одно нічого не вдієш.

Щоб уникнути неприємних розмов, він вирішив поки що не будити Скуперфільда, а почав термосити його, як тільки поїзд зупинився на наступній станції, що мала якусь дивну назву — «Паноптикум».

— Вставайте скоріше, вам пора виходити! — кричав провідник і смикав Скуперфільда за плече.

У відповідь на це Скуперфільд тільки відмахувався рукою і хропів собі, наче зверталися не до нього. Побачивши, що поїзд скоро відійде й від цієї станції, провідник розсердився не на жарт і закричав Скуперфільдові прямо у вухо:

— Слухайте, мій добродію, перестаньте дурня клеїти, а то вам доведеться заплатити штраф за проїзд без квитка. Ваш квиток кінчився ще в Брехенвілі.

Почувши, що йому доведеться за щось там платити, але не второпавши за що, Скуперфільд на хвилинку прокинувся, зіскочив з лави й осовіло втупився в провідника. Скориставшись з цього, провідник схопив його за комір, притягнув до виходу й випхнув на перон. Вернувшись назад, він підняв газету, що валялася на підлозі, дістав з-під лавки циліндр, напханий всякою всячиною, і, підійшовши до дверей, тицьнув усе це в руки ошелешеному Скуперфільдові. Скуперфільд хотів щось запитати й уже роззявив був рота, але поїзд саме в цю мить рушив, і він так і стояв на пероні, роззявивши рота.

Незнайко та Козлик навіть не чули, що сталося вночі. Вони спали досить міцно, бо минулої ночі їм не вдалося як слід виспатися через кінокошмари. Вже давно розвидніло, а вони все спали і, напевно, проїхали б Сан-Комарик, якби провідник не розбудив їх.

— Гей! — закричав він. — Вам, певно, хочеться теж проспати свою станцію! Ану, вставайте!

Побачивши, що Незнайко та Козлик навіть не ворухнулися, він почав стукати по їхніх полицях стальними щипцями, якими пробивав квитки. Почувши стукіт, Незнайко та Козлик прокинулись.

І саме вчасно!

Поїзд уже підходив до станції. Багато пасажирів, схопивши свої валізи та клунки з речами, товпилися біля дверей вагона. Незнайко і Козлик зіскочили з своїх полиць і теж почали пробиратися до виходу.

Сан-Комарик було велике місто, тому тут виходило багато пасажирів. Як тільки поїзд зупинився, широкий перон одразу заповнився приїжджими, які одразу змішалися з тими, що зустрічали, від'їжджали і проводжали. Вийшовши з вагона, Незнайко та Козлик стали озиратися навсебіч, сподіваючись побачити в цьому строкатому натовпі Мигу та Жуліо. Перед ними мелькнуло багато облич, але жодного, схожого на Мигу та Жуліо, не було.

А може, вони зустрічають нас біля іншого вагона, — висловив припущення Незнайко, ставши навшпиньки й стараючись над головами роздивитись, що робилося біля інших вагонів.

— Підождемо, — сказав Козлик. — Нам нікуди поспішати. Скоро перон очиститься, і вони побачать нас.

— Або ми їх, — сказав Незнайко.

— Авжеж — або ми їх, — підтвердив Козлик.

Скоро натовп тих, що приїхали, і тих, що зустрічали, схлинув, а після відходу поїзда розійшлися і ті, що проводжали. Перон спорожнів, і на ньому не лишилося нікого, крім Незнайка та Козлика.

— Що ж це? — дивувався Козлик. — Правду сказати, у мене ці Мига та Жуліо ніколи не викликали довір'я. Я вже чекав, що вони встругнуть з нами якийсь кепський жарт. А може, вони помилились і прийдуть зустрічати нас до наступного поїзда?

До них підійшов залізничний службовець у форменому кашкеті і спитав, що вони тут роблять.

— Нас, розумієте, повинні були зустріти, але не зустріли, — пояснив Козлик.

Ну, не зустріли, так іншим разом зустрінуть, а стовбичити тут нічого. Це заборонено правилами, — сказав службовець.

— А коли прибуде наступний поїзд з Давилона? — спитав Козлик.

— Завтра в цей же час, — відповів службовець і подався далі.

— Що ж, прийдемо сюди завтра. Може, вони переплутали дні, — сказав Козлик.

Вони пройшли через вокзал і попрямували вулицею.

— Що ж нам тепер робити? — спитав Незнайко.

— Треба десь роздобути грошей, — відповів Козлик. — У нас же з тобою навіть на обід нема. Та й на нічліг дістати треба.

— А де ж ми роздобуватимем гроші?

— Ну, доведеться шукати роботу. Ти коли-небудь служив у ресторані?

— Ніколи в житті, — признався Незнайко.

— Найкраще, — сказав Козлик, — це десь у ресторані офіціантом улаштуватися або кухарем. Ближче до їжі, — пояснив він. — Я колись уже служив у ресторані швейцаром. Бачив, як офіціанти працюють. Нічого складного. Тільки влаштуватися важко. Завжди всі місця зайняті.

Побачивши по дорозі ресторан, Козлик сміливо відчинив двері, й вони з Незнайком зайшли. Для сніданку час уже був пізній, а для обіду ранній, тому в ресторані відвідувачів не було. За буфетним прилавком стояв хазяїн ресторану. Він заклопотано цокав на рахівниці, підраховуючи чи то прибутки, чи то видатки, і Козлик, побачивши його, спитав:

— Вам кухарі або офіціанти не потрібні?

Хазяїн перестав цокати на рахівниці і, зиркнувши на Незнайка та Козлика, спитав:

— А хто з вас кухар?

— Я кухар, — відповів Козлик. — А ось він офіціант.

— Який же з тебе кухар? — усміхнувся хазяїн. — Кухарі завжди бувають товстенькі, а