Читати книгу - "Мерзенна сила"

— Артуре, я ж просила тебе не приводити сюди того ведмедя, коли ми куховаримо, — обурилася Айві. Тим часом Пан Бультитюд, який, очевидно, і сам не був певен, як прийме його товариство, тихенько — принаймні, так йому здавалося, — продибуляв через усеньку кухню і всівся на підлогу просто за кріслом матінки Дімбл.

— Щойно повернувся доктор Дімбл, але відразу пішов до господаря, — повідомив Деністон. — Вони чекають і вас, МакФі.

Того дня Марк зійшов до сніданку у напрочуд гарному гуморі. Особи втаємничені вважали, що заворушення пройшли дуже вдало, а в ранкових газетах уже з’явилися його статті. Ще більше він утішився, коли випадково почув, що говорять про це Стіл із Косером; судячи з їхніх слів, вони ні сном ні духом не підозрювали, що всю ту колотнечу було підстроєно, а ще менше — хто описав усе те в газетах. Узагалі цілий той ранок минув просто чудово. Марк уже встиг перекинутися кількома фразами з Фростом, Феєю і навіть із самим Візером; говорили про майбутнє Еджстоу, й усі сходилися на тому, що тепер уряд не зможе знехтувати висловленою в пресі ледь не одностайною думкою народу і просто змушений буде на якийсь час передати місто під контроль інститутської поліції. В Еджстоу, очевидно, запровадять надзвичайний стан і всю владу віддадуть тимчасовому керівникові з широкими повноваженнями. Найкраще на цю роль підходив Фіверстоун: як член парламенту, він представляв державу, як член Бректонського коледжу — університет, а як член HIKE — інститут. Таким чином, в його особі поєднувалися всі ті сторони, між якими інакше рано чи пізно неодмінно дійшло б до зіткнення; Марку здавалося, що присвячені цій темі статті, які мали бути готові до вечора, напишуться мало не самі собою. Але й це ще було не все. З розмови випливало, що призначення Фіверстоуна на таку посаду має подвійну мету, адже з часом, коли ненависть до інституту сягне критичної межі, лордом можна буде пожертвувати. Прямо про це, звичайно, не говорилося, але Маркові стало зрозуміло, що навіть Фіверстоун не належить уже до когорти «обраних». Фея зронила: «Ех, старий Дік… що з нього візьмеш, він же просто політик та й годі», а Візер, скрушно зітхаючи, зізнався, що на початку їхньої діяльності лордові здібності приносили, либонь, більше плодів, ніж тепер, коли вони вступають у зовсім нову фазу. Марк не мав жодного наміру «підсиджувати» Фіверстоуна, ба більше, взагалі не замислювався над тим, чи треба того «підсиджувати», але тепер, коли він збагнув, про що йдеться, загальна атмосфера у тісному колі співрозмовників видалася йому ще приємнішою. Приємно було й «вийти» нарешті на Фроста (так він це подумки окреслив). Досвід підказував йому, що майже в кожній організації є на перший погляд сіра, геть непримітна людина — принаймні, такою вона видається різній дрібноті, — до якої насправді сходяться всі ниті і на якій великою мірою усе й тримається. Звісно, Марку не до вподоби були якісь по-риб’ячому холодні й слизькі манери Фроста, а правильні риси його обличчя навіть викликали огиду, проте кожне слово цього чоловіка — говорив він, до речі, зовсім мало — влучало просто в ціль, і розмовами з ним Марк по-справжньому насолоджувався. Та й узагалі для нього задоволення від спілкування дедалі менше залежало від того, подобався йому співрозмовник чи ні; він став усвідомлювати це ще тоді, коли долучився в коледжі до «прогресистів», і вважав ознакою зрілості.

Візер поводився надзвичайно люб’язно; наприкінці розмови він відвів Марка вбік і почав батьківським тоном розводитися про те, яке важливе завдання на того покладене, а тоді поцікавився, як почувається Маркова дружина, бо сподівався, що чутки про те, буцім вона страждає від… е-е… нервового розладу, не відповідають істині.

«Як, біс його бери, він про це довідався?» — думав Марк, а Візер тим часом продовжував:

— Знаєте, мені тут спало на думку, що зважаючи на те, яку відповідальну роботу ви тепер виконуєте, не маючи відтак змоги перебувати вдома стільки, скільки потрібно за таких обставин, ми могли б… зауважте, я говорю зараз цілком неформально… словом, ми всі були б раді вітати вашу дружину тут, у нас.

Досі Марк і не підозрював, що де-де, а в Белбері йому хочеться бачити Джейн найменше. Багато чого вона тут просто не зрозуміла б: і чому він стільки п’є — це поступово входило у звичку, — і… ох, та всього, геть усього, що діялося в Белбері з ранку до ночі. До честі Джейн (та й самого Марка теж), він навіть уявити собі не міг, щоб вона почула бодай одну з тих сотень довших і коротших розмов, з яких великою мірою і складалося життя в інституті. За її присутності навіть сміх, що вряди-годи лунав у колі «обраних», зробився би якимсь примарним і зовсім пустопорожнім; те, що зараз видавалося простим і розважливим підходом до дійсності, його дружина однозначно розцінила б як лицемірство, обмовляння і підлабузнювання, а за нею до такої думки неодмінно схилився б і сам Марк. Словом, присутність Джейн у Белбері перетворила б усе середовище HIKE на достоту жалюгідний обшар, вмить викрила б непристойність і підлість, які були тут цілком звичним явищем. Марка ледь не занудило від самої думки про те, що довелося б, мабуть, учити Джейн підмазуватися до Візера чи підігрувати Феї. Він багатослівно подякував, так нічого конкретно і не відповівши, а тоді вибачився і постарався чимшвидше забратися геть.

Коли під вечір Марк зійшов униз випити чаю, Фея підійшла до нього, оперлася на спинку крісла і сказала йому на вухо:

— Цього разу ти таки догрався, Стадоку!

— А що таке? — здивувався Марк.

— От і мені цікаво, що з тобою таке, Стадоку. Ти що, постановив собі навмисне дратувати Візера? Тоді мусиш добре усвідомити, що це гра дуже небезпечна.

— Та про що ви?

— Ми всі тут заради тебе зі