Читати книгу - "Смерть у Бреслау"

сягнув до кишені, але це був останній рух, який він устиг зробити. Від сильного поштовху ЙОГО тіло полетіло на бар’єр і повисло на ньому. Двоє eceсівців притисли його, а чиновник завдав страшного удару гумового палицею. Еркін не втратив свідомості, але відчув, що не може поворухнутися. До нього повільно наближався кремезний чоловік у тіснуватому плащі. Він заспокоював залізничного охоронця, демонструючи високо підняте посвідчення, і широко всміхався. Чиновник з гумовою палицею, вочевидь невдоволений наслідками свого першого удару, зціпив зуби й розмахнувся вдруге. Оппельн, середа 14 листопада 1934 року. Перша година ночі

Вітер дмухав крізь шпари у дверях гаража. Холод повернув Еркінові свідомість. Він перебував у неприродно скоцюрбленій позі. Обидві руки були прикуті наручниками до гаків у стіні. Турок тремтів від холоду. Він був зовсім голий. Кров застигала на його повіках. Крізь червону імлу побачив кремезного чоловіка. Мокк підійшов до нього й тихо промовив:

— Ось і настав нарешті цей день, Еркіне. Хто помститься за нещасну Марієтту фон дер Мальтен? Я. Ти це добре розумієш, адже помста — ваш священний обов’язок. У тому, що стосується помсти, ваші звичаї мені дуже до вподоби. — Мокк понишпорив у кишенях і на його обличчі з’явилося розчарування.

— Немає в мене при собі ані шершнів, ані скорпіонів. Якось я про них забув. Та знаєш, принаймні в одному твоя смерть нагадуватиме Марієттину. Ти втратиш невинність... — і глянув убік. З темряви виринув якийсь чоловік. На вкритому гнійниками обличчі палали маленькі очиці. Турок здригнувся від огиди. А тоді здригнувся вдруге, почувши, що той брязнув пряжкою паска й спустив штани.

«Шлезіше Тагесцайтунг» від 22 липня 1934 року, сторінка 1:

«ЖАЛЮГІДНА СМЕРТЬ МАСОНА»

«Учора під ранок у власному домі на Айхен-алеє, 24 у Бреслау було вбито барона Олів’є фон дер Мальтена, одного із засновників і членів масонської ложі «Гор». Убивцею був його нешлюбний син Герберт Анвальдт з Берліна. Згідно зізнань свідка Маттіаса Дерінґа, камердинера барона, Анвальдт прийшов уночі до палацу фон дер Мальтенів, щоб передати баронові якусь важливу звістку. Наш інформатор стверджує, що того дня берлінець довідався, що він є нешлюбним сином барона, і саме про це хотів з ним порозмовляти о такій невідповідній порі. Розпач покинутої дитини, бурхливі емоції зневаженого підкидька взяли гору над розумом і Анвальдт після гострої суперечки заколов свого батька кинджалом, після чого був затриманий Г. Вуттке, шофером барона, який замалим не вбив його свічником. Обвинуваченого в надзвичайно важкому стані доправили до університетської клініки, де він перебуває під поліційним наглядом».

Висновок цієї сумної історії такий: масони є моральними збоченцями й повинні бути ізольовані від суспільства.

«Тиґоднік ілюстровани» від 7 грудня 1934 року, сторінка 3 (уривок статті «Безодня глупоти»)

«... Наші західні сусіди у своїй пропаганді проти євреїв та масонів використовують усе, навіть найвідразливіші кримінальні злочини. Ось вам приклад. Минулого місяця один психічно хворий поліцейський убив у Бреслау всіма шанованого аристократа, члена масонської ложі «Гор», якого він уважав власним батьком. Газетні писаки на зразок дописувачів «Фелькішер Беобахтер» аж заходяться від антимасонської істерики. Гаданого батька (про матір не сказано й слова) зображують покидьком, що жбурнув у клоаку власну дитину, а цього нещасника всі одностайно вважають вершителем справедливості, який помстився за завдану йому кривду. У результаті божевільного убивцю після судового фарсу засуджено на два роки позбавлення волі».

«Бреслауер Нойєсте Нахріхтен» від 29 листопада 1934 року, сторінка 1:

«БАТЬКОВБИВЦЮ ЗАСУДЖЕНО ДО ДВОХ РОКІВ УВ’ЯЗНЕННЯ»

«Після судового процесу, що тривав близько чотирьох місяців, колишній кримінальний асистент Герберт Анвальдт, якого в народі називають байстрюком-месникам, був засуджений до двох років позбавлення валі, а після звільнення — до примусового психіатричного лікування за вбивство свого батька барона Олів’є фон дер Мальтена. В обгрунтуванні вироку суд відзначив страшну кривду, яку заподіяв своєму вихованому в сиротинці синові цей відомий аристократ і ліберал, що пропагував доброчинну діяльність.

Цей дисонанс між словами й діяннями барона, його кричуща ганебна несправедливість, стали для суду частковим виправданням злочину, вчиненого Анвальдтом у стані афекту, який на додаток до всього страждав на нервові розпади...»

«Бреслауер Цайтунґ» від 17 грудня 1934 року:

«ПРОЩАННЯ ШЕФА КРИМІНАЛЬНОГО ВІДДІЛУ БРЕСЛАВСЬКОЇ ПОЛІЦІЇ ЕБЕРГАРДА МОККА. ЗАСЛУЖЕНОГО ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ПЕРЕВОДЯТЬ НА ІНШУ ДЕРЖАВНУ ПОСАДУ»

«Сьогодні в Бреславському управлінні поліції під звуки маршів у виконанні гарнізонного оркестру відбулося урочисте прощання з радником Ебергардом Мокком, який займатиме іншу державну