Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

— Але не всі оповідання, які Ентоні опублікував, подобалися йому самому. Пам’ятаєш, я тобі казала? Його видавець хотів пісних, простих оповідок зі щасливим кінцем, і врешті-решт вони перестали співпрацювати.

Фредді кивнув:

— Я пам’ятаю. Брюс хотів лимонаду, а Ентоні пропонував йому абсент.

Лора усміхнулася.

— Звісно, ти пам’ятаєш усе, що пов’язано з алкоголем, — вона взяла його на кпини. — Та я гадаю, варто спробувати. Я ніколи добре не дивилася на горищі, і, навіть якщо книжки там немає, там може бути щось інше.

— Завтра, — прошепотів Фредді, встаючи і зводячи її на ноги, — ми подивимося завтра.

Він пристрасно поцілував її в губи.

— То що ти там казала про непристойність…?

Лора прокинулася від поштовху, який перервав її падіння. Так, їй примарилося падіння, чи то вона випала зі сну? Тепер вона не могла пригадати. Досі темно, тишу інколи порушує мирне посапування Фредді й Моркви. Тепла рука Фредді спочивала на її стегні. Коли її очі звикли до темряви, Лора змогла розгледіти, як здіймаються його груди. Вона гадала, що про все це подумав би Ентоні. Лора сподівалася, він схвалив би її вибір, був би задоволений нею. Зрештою, Ентоні заповідав їй бути щасливою, і вона щаслива. Здебільше. Вона досі турбується, як повернути загублені речі. Завдяки Фредді, справа з сайтом просувалася добре, і її глибоко прихований страх не справдити надії старого друга відступає, росте сміливість і упевненість у своїх силах. Так чи так, вона наважилася спробувати. Тереза і її витівки додавали ложку дьогтю в бочку меду, але загалом щоденне життя Лори в Падуї було безжурно-щасливим. Звісно, вона хвилювалася щодо Фредді. Нові стосунки в її віці — завжди ризик. Лора турбувалася, чи не помічає він її жахливих розтяжок, гусячих лапок біля очей на полудневому сонячному світлі, целюліту, що повзе до стегон. Шкода, що Фредді не бачив її сіднички в розквіті пружності. Замість Фредді на них милувався Вінс. Чому Фредді не зустрівся їй, коли вона була молода!? Чи хоч трохи молодша. Якби тільки вона вийшла заміж за Фредді! Лора всміхнулася тим дурницям, які лізли їй у голову, і припинила себе гризти. Згадавши про гусячі лапки навколо очей, вона пообіцяла собі носити сонцезахисні окуляри і крислатий капелюх, якщо, звісно, їй колись іще спаде на думку потикатися під прямі сонячні промені. І вона навіть не згадуватиме про менопаузу. Підказка була в назві, чи не так? Лору не стільки непокоїло те, що закінчаться щомісячні криваві виділення, скільки те, що зів’яне її привабливість для чоловіків. Її обкидало холодним потом, навіть коли вона не думала про це. Вона перевернула подушку і зарилася обличчям у прохолодну, свіжу бавовну. «Опануй себе, Лоро!» — наказала вона собі. Жінка пошукала руку Фредді та взяла її в свою. Він інстинктивно пригорнув її, Лора лежала в темряві, кліпаючи повними сліз очима, доки зрештою не заснула.

Зранку все завжди здається кращим. Це не сонячне світло знущається з вад Лори, це нічна темрява посилює її сумніви, псує спочинок безглуздими страхами. Після сніданку вона вийшла в садок без капелюха і примружилася в променях ранкового сонця. Фредді поїхав у місто, а вона збиралася на горище. Лора принесла драбину з повітки і з деякими труднощами затягла її нагору. Морква допомагав, бігаючи туди-сюди сходами, захоплено гавкаючи і намагаючись захистити горище від цієї металевої штуковини, що була напевне диявольським знаряддям, яке страшенно грюкало й деренчало. Приперши до стіни повністю розкладену драбину, Лора подумки уявила, як Фредді лає її за те, що не дочекалася його.

— Ми зробимо це, коли я повернуся, — сказав він.

Та Лора палала з нетерплячки. Крім того, незабаром прийде Саншайн, а вона зможе викликати швидку чи рятувальників, раптом що. Коли Лора відсунула ляду на горище, на неї повіяло запахом прогрітого пилу. Вона клацнула вимикачем, і її руку обліпила павутина. Звідки почати? На горищі порохнявіли якісь старі меблі, великий згорнутий килим і різноманітні коробки. Лора попіднімала кришки тих, що найближче до неї. Вони в основному були заповнені побутовими дрібницями: невикористані набори до чаю, посріблене столове приладдя, непотрібна декоративна китайська порцеляна. Одну з коробок ущент заповнено книжками, але, наскільки жінка змогла роздивитися, жодна з них не написана Ентоні. Лора обережно просунулась углиб горища між сволоками, ухиляючись від крокв. Дитячий коник на колесах стояв сиротиною в кутку біля величезної коричневої валізи і коробки від лондонської кравчині. Лора струсила з кінського носа пил і павутину, що нагадували хутро іграшкового ведмедика.

— Тобі тут не місце, друже, — повідомила вона конику.

Валіза була вкрита товстим шаром пилу, але не замкнена, і швидкий погляд усередину виправдав найкращі сподівання Лори. Вона заклацнула рудувато-веснянкуваті застібки і потягла свою знахідку до ляди. Яким чином, Боже милий, вона збирається спустити її додолу? Валіза була важка, мов брила, і Лора сумнівалася, що вона зможе втримати її на драбині. Відповідь була очевидна — дочекатися Фредді, але якби вона пристала на таке, то не варто було й братися за цю справу. Може, просто скинути валізу з горища на підлогу та й по всьому? Валіза виглядає досить надійною, і, наскільки Лора пригадує, там немає нічого такого, що могло б розбитися. Втім, насправді сталося трохи не так, як гадалося. Коли Лора відпустила валізу, та гепнулася на підлогу з оглушливим гуркотом, здійнявши хмару пилюки. Лора повернулася за коником, який виявився достатньо легким, тож вона культурно спустилася з ним по драбині. Потім вона ще раз залізла на горище і прихопила коробку від лондонської кравчині.

До того часу, коли Фредді приїхав з міста, драбина повернулася до повітки, Саншайн у саду витрушувала з коника пил, а Лора, відкривши валізу в кабінеті, досліджувала її вміст. Там було кілька старих