Читати книгу - "Захребетник"

Тільки на цвинтарі!

Не в готель же вертатися?

— …Нині мораторій, Матті, — озвався нарешті Фортунат Цвях. — Мо-ра-то-рій! Зрозумів? Жодна морда… мору… Словом, ніхто — нікого. Свято! Коли що — їм за Коло Парної Дюжини не вийти. Ми ж із-під-д… землі з-під!.. Зрозумів? Тут зараз безпечніше, ніж у Реттії на День Мезот-теї… Теоїз-зме… Тезо-іме-нитства! От.

— А компанія?.. Д-дай-но сюд-ди!

— Що — компанія?

Цього разу надовго замовкнув Кручек.

— Буль-буль-буль… Погана компанія. Біси, д-демони, д-дівиця ота…

— О! — значущо підняв палець венатор. Не інакше, перейняв жест у скарбівничого. — Д-дівиця!

— На суку… cукy-кубу… на сукку-бару схожа!

— Ти що, не мацав її?! — здивувався Фортунат.

— Ні…

Кручек серйозно задумався й раптом закричав на весь цвинтар:

— Ні!!! Я теоретик!

— Та не її саму, — махнув рукою венатор, ремствуючи на нетямущість друга. — Хоча взагалі варто було би, задля торжества теорії… Ауру мацав?

— Н-ні…

— А я трішки потиснув. Вона така ж суккубара, як ти — абадон.

— Я не абад-д-д-дон!

— От і вона — гомофеліна. Хвіст, ікла, весела вдача. Щастить скарбівничому на жінок… Поки він з нею, я за Августа спокійний!

Венатор підморгнув доцентові з виглядом бувалого зальотника.

— Чому?!

— Він їй потрібен живий і бадьорий. Якщо вона — перевертень, та ще й на хлопця оком накинула — будь-кому горлянку за свою здобич перегризе. Кішечки, вони впертюшки…

Фортунат мрійливо зітхнув.

Спершу вони сиділи в «Замурзаному Фріці». Сиділи красиво: свинячі гомілки в меду, курчата на рожні, капуста з квашеною журавлиною, пиво й спотикач. Доївши капусту, Гарпагон показав, як робиться «Пломінь Безодні». Змішати те, що є, плюс двічі навмання, плюс екстракт черемші, розсіл, перець-чернець і часникова витяжка.

— Ну як?

«Пломінь» одностайно визнали амброзією.

Після нього спотикач пивсь, як вода.

Августа Пумпернікеля звістка про безпеку фестивалю помітно збадьорила. Та й близькість до трійці венаторів додавала впевненості. Проте він підозріло зизував на кожного нового відвідувача таверни й вимагав пояснень.

— Цей уже точно з домовини встав! — чіплявся він до Кручека.

— Усі там будемо, — відмагався доцент.

— А очі чому горять?

— Соком флюгерели закрапав.

— А в цього роги!

— Значить, дружина гуляща…

— А цей!.. Пика, пика — ви тільки гляньте!..

— Що?!

— Вибачите, майстре Люстерка, не відразу впізнав…

Військові, обговоривши дуель, пішли. Стіл, що звільнився, миттю окупувала веселенька, неприродно рум’яна компанія. Від закусок вони відмовилися, зате кельнери з ніг збилися, тягаючи кухлі, горнята й келихи. «Червоні вітрила», «Кривава Клара», «Кривавий Карл», «Кров корала», «Sanguineus imber»… Скарбівничий посміливішав, утерся до рум’яного в довіру. Він оголосив, що бажає почастувати всіх, в обмін на право сьорбнути з кожної посудини. Ідею зустріли оваціями, і хлопець застряг у випадкових друзів надовго.

До магів він повернувся посоловілим, що називається, «до поросячого вереску». Обличчя вигравало кармінними, пурпуровими та кіноварними барвами. Настрій злетів до небес і висів там погойдуючись.

— Наупирячилися, пане? — запитав у нього товстун Люстерка, добра душа.

— У смислі?

— У прямому, — венатор почав тикати пальцем, мало дбаючи про веління пристойності. — Два ігіси, один спектрум, двоє вампіряків… Молоденькі, не старші за шістдесят. Так, колеги?

— Усе точно, — підтвердив Фортунат. — Троє упирчиків вульгаріс, брукса, шикса… Ще інкубус до них затесався, дурненький.

Кліпаючи, Пумпернікель силкувався збагнути: розігрують, чи ні?

— Але чому вони такі…

— Рум’яні?

— Життєрадісні?

— Товариські?

— Так!

— Свято, — буркнув Гарпагон Понурий. — На свято треба веселитися.

— А рум’янці — діло наживне. Сьорбнув раз, сьорбнув другий — от і рум’янці.

— Чого сьорбнув?

— Ну, а що ви там на брудершафт сьорбали? Молоко із кров’ю? До всіх замовлених напоїв неодмінно входить свіжа кров, — просвітив скарбівничого метр Кручек.

— Н-на… н-наша?!

— Кривдите! «Фріц» — пристойний заклад. Три еталони, між іншим! Тут клієнтам свинячої крові не пропонують.