Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Фатальна помилка 📚 - Українською

Читати книгу - "Фатальна помилка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фатальна помилка" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 106
Перейти на сторінку:
допоміг… королю…

Хворий запосміхався, але знов задихнувся й почав немилосердо кашляти. Двері кімнати прочинилися, іззовні зазирнув старий козарлюга, спочатку ковзнув докірливим поглядом по відвідувачу (от, мовляв, я ж просив!), потім подивився на господаря. Та варто було гетьманові слабко махнути долонею, як служник зник за дверима.

— Не ображайся, — Хмельницький слабко мотнув головою у бік дверей. — Він… він піклується… переймається… занадто.

— Я розумію, — кивнув Юрій. — У мене самого є такий же старий відданий челядник. Та й у кожного, мабуть, є.

— Мабуть…

Трохи помовчали, потім заговорив гетьман:

— Отже, мені… мені розповіли, як ти… як разом із королем… погнав шляхту… битися… З нами битися. Погнав…

— Було й таке.

Немирич потупив очі, тож Хмельницький одразу спитав:

— Стидаєшся вибору?.. Того вибору… що проти нас…

— Ні, ясновельможний, не стидаюсь.

— А чому ж?..

— Мені соромно за боягузтво, виявлене у тій битві деякими шляхтичами, — Юрій презирливо скривив губи й додав: — Ну, якщо навіть твій табір обстрілювати почали, що з того? Ех-х-х!..

— Еге ж… Зрозуміло. Але я… не пам’ятаю… геть не пам’ятаю… як ти… на підписанні… договору. Ти був там?

— Звісно, що був. І тебе я бачив, як ти, ясновельможний…

— Гаразд… годі.

Немирич слухняно замовк, тоді Хмельницький продовжив:

— Спочатку поляки… потім шведи. Тепер до нас… Хочеш до нас? Приєднатися… хочеш?

— Авжеж хочу, ясновельможний! Тому і прийшов зараз до тебе.

— Чому?

— Про що ти хочеш дізнатися, ясновельможний?

— Чому хочеш… від шведів до нас?.. Чому?

— Справедливості я шукаю, гетьмане.

Й не очікуючи нових запитань від хворого, якому важко було навіть одне-єдине слово вимовити, Юрій пояснив якомога коротше:

— Знаю я, що цей світ несправедливий, авжеж. Я не маленький наївний хлопчик, щоб тішитися ілюзіями з цього приводу. Багато чого у житті бачив… Але ж якщо Святий Бог керує нашим життям — так бути просто не може! Адже Бог справедливий — чом же тоді керований ним земний світ настільки неправедний?!

Отож я й подумав… колись давно подумав, ще в молоді роки… Бог — Він хоч і справедливий, але… Але ж перший чоловік Адам з дружиною своєю Євою стали на шлях гріха добровільно — тож тепер Бог і чекає, доки люди самі, своєю волею візьмуться побудувати царство справедливості на неправедній землі. Природно, зробити таке можна не будь-де, а лише під заступництвом величного земного правителя, який і сам найбільше прагне справедливості.

— От тому ти й шукаєш…

Навіть після такої коротенької фрази у гетьмана знов збилося дихання. Скориставшись цим, Немирич продовжив:

— Так, немає серед людей абсолютних праведників — усі ми грішники! Усі, включаючи царів і королів. Та можна ж відшукати найбільш праведного навіть поміж них!.. Отож я й шукав. Спочатку думав, що царству справедливості судилося вирости на землях Речі Посполитої в одній з тамтешніх аріянських общин.

— Ти теж аріянин? — швидко спитав Хмельницький.

— Так. Проте тут я вочевидь помилився.

— Чому?..

— Бо як заведено у нас, віддав свого старшенького синочка на виховання в одну з наших аріянських шкіл, долею якої постійно опікувався, жертвував чималі гроші, а там…

Юрій проковтнув грудку, що несподівано підкотилась до горла, й докінчив:

— А там, у цій школі, синочка мого не вберегли, й він загинув абсолютно безглуздою смертю. І тепер я, правду кажучи, багато до чого у житті збайдужів — бо для кого жити, як немає на світі мого старшенького?

— Співчуваю… — прохрипів гетьман. — Як він загинув?

— З коня впав, в’язи скрутив.

— Мій старшенький синок… мій улюбленець… загинув також[41]. Але то була війна… оборона фортеці…

– І я тобі співчуваю, ясновельможний гетьмане.

— А як… як звали?.. його?..

— Томасом.

— А мого Тимошем. Схожі імена… хіба ні?

— Схожі, ясновельможний гетьмане, схожі! Просто мій Томасик був ще занадто юним для війни. Він навіть не встиг вирости, він тоді ще у кисилинській школі навчався.

— Я не про те… Дітей шкода. Діточок наших любих…

Хворий знов задихнувся повітрям. Дочекавшись, доки він оговтається, Немирич пояснив:

1 ... 64 65 66 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фатальна помилка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фатальна помилка"