Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

— Це жахливо, — сказав Сімпсон. — Душа болить за Чикаго. У мене там багато друзів. Будемо сподіватися, що насправді все виявиться не так страшно, як про це пишуть.

Сімпсон скрізь і за будь-яких обставин висловлювався дещо пишномовно.

— Те, про що мені зараз розповів Батлер, — продовжував Молленгауер, — певною мірою пов’язане з цим лихом. Вам, певна річ, відомо, що наші скарбничі мають звичай давати в борг міські гроші з двох відсотків річних...

— То й що ж? — запитав Сімпсон.

— Так от, містер Стінер, як з’ясувалося, досить активно позичав міські кошти молодому Ковпервуду з Третьої вулиці — ну тому, що займався реалізацією нашої позики…

— Он як? — вигукнув Сімпсон, удаючи подив. — І багато він йому позичив?

(Сенатор, так само як і Батлер та й Молленгауер, сам чимало наживався на вигідних позиках з того ж джерела, які під виглядом вкладів надавалися різним банкам.)

— Стінер, схоже, позичив йому близько п’ятисот тисяч доларів. І якщо Ковпервуд не встоїть перед буревієм, то у Стінера виникне брак цієї суми. Як ви самі розумієте, така історія справить вельми несприятливе враження перед виборами. Ковпервуд винен сто тисяч містеру Батлеру і сьогодні приходив до нього на перемовини. Через містера Батлера він передав прохання допомогти йому викрутитися. В іншому разі, — Молленгауер зробив рукою виразний жест, — він банкрут.

Сімпсон провів рукою по своїх химерно вигнутих губах і підборіддю.

— А що ж вони зробили з цим півмільйоном доларів? — поцікавився він.

— Ці спритники трохи підробляли на стороні, — з усмішкою сказав Батлер. — Зокрема, вони, здається, скуповували акції кінних залізниць, — додав він, закладаючи великі пальці за пройми жилета.

Молленгауер і Сімпсон кисло посміхнулися.

— Так-так, — протяг Молленгауер.

Сенатор Сімпсон мовчав, і лише вираз його обличчя свідчив про напружену роботу думки. Він теж думав про те, як безглуздо звертатися з таким проханням до кола політиків і ділків, тим більше перед загрозою кризи. Правда, промайнуло у нього в голові, існує непоганий вихід: він, Батлер і Молленгауер об’єднуються і підтримують Ков­первуда (за що той поступається їм всіма своїми акціями кінних залізниць). В такому разі можна буде і замовчати цю історію зі скарбницею. Але, з іншого боку, — де гарантія, що Ковпервуд погодиться розлучитися зі своїми акціями? Як і те, що Батлер і Молленгауер підуть на цю угоду з ним, Сімпсоном? Батлер, очевидно, прийшов сюди замовити слівце за Ковпервуда. Що ж до Молленгауера — той завжди потай суперничав з ним. Хоча вони і співпрацювали на політичній арені, але фінансові цілі у обох були докорінно різні. У них не було спільних фінансових інтересів, як, утім, не було їх і у Батлера з Молленгауером. Так-так, Ковпервуд зовсім не такий простий. І його провина в цій оборудці не йде ні в яке порівняння з виною Стінера (адже позикодавцем є Стінер, а не Ковпервуд). Чи варто відкривати колегам хитромудре рішення, яке спало йому на думку? Він тут же вирішив: не варто. Молленгауер занадто підступний, щоб можна було розраховувати на його співпрацю в такім ділі. Шанси, правда, блискучі, але й ризик чималий. Краще діяти поодинці. А поки вони вимагатимуть від Стінера, щоб той примусив Ковпервуда повернути позику в п’ятсот тисяч доларів. Якщо з цього нічого не вийде, то Стінером, мабуть, доведеться пожертвувати — на користь партії. Що ж до Ковпервуда, то наявність такої точної інформації про стан його справ дає чітку можливість непогано заробити на біржі за допомогою підставних осіб. Ті спершу розпустять чутки про безвихідь, в яку потрапив Ковпервуд, а потім запропонують йому поступитися своїми акціями (за безцінь, звичайно). Ні, в недобрий час звернувся Ковпервуд до Батлера.

— От що я вам скажу, — заговорив сенатор після тривалого мовчання. — Я, зрозуміло, дуже співчуваю містеру Ковпервуду і далекий від думки дорікати йому за скупку акцій кінних залізниць, оскільки у нього була для цього можливість. Але я, направду, не бачу, чим можна йому допомогти, та ще й у такий критичний момент. Не знаю, як ви, джентльмени, але я зараз при всьому бажанні не маю права тягати з вогню каштани для інших. Передусім, ми повинні вирішити: чи така вже велика небезпека загрожує партії, щоб нам треба було розщедрюватися?

Щойно розмова повернула на те, щоб викласти готівку, обличчя Молленгауера спохмурніло.

— Я теж, мабуть, не зможу надати містеру Ковпервуду суттєву підтримку, — зітхнувши, промовив він.

— Дідька лисого! — вигукнув Батлер і з властивим йому почуттям гумору додав: — Схоже, мені несамохіть доведеться забрати у нього свої сто тисяч доларів! З цього я й почну завтрашній день.

Цього разу ні Сімпсон, ні Молленгауер не обтяжили себе навіть кислою посмішкою, яка раніше з’являлася на їхніх обличчях. Вони зберігали незворушний і непроникний вигляд.

— Що ж до грошей, узятих з міської скарбниці, — продовжував Сімпсон, коли всі трохи заспокоїлися, — то цю справу нам доведеться гарненько обмізкувати. Якщо містер Ковпервуд збанкрутує, і скарбниця втратить таку суму, ми теж опинимося в досить скрутному становищі. А якими лініями конки в першу чергу цікавився цей Ковпервуд? — запитав він ніби між іншим.

— Навіть не знаю, — знизав плечима Батлер, не вважаючи за потрібне відкривати те, що сказав йому Оуен дорогою.

— Але якщо нам не вдасться змусити Стінера відшкодувати зазначену суму раніше, ніж збанкрутує Ковпервуд, то згодом все одно не уникнути великих неприємностей, — сказав Молленгауер. — З іншого боку — якщо Ковпервуд зрозуміє, що ми чекаємо від нього відшкодування збитків, він скорше негайно закриє свою лавочку. Так що тут, власне, нічого путнього і зробити не вдасться. Крім того, було б недобре стосовно нашого друга Едварда, якби ми що-небудь зробили до того, як він владнає свою справу з Ковпервудом.

Він мав на увазі позику Батлера Ковпервуду.

— Авжеж, звісно, — дипломатично підтвердив Сімпсон, який мав гостре політичне чуття.

— Будьте певні — свої сто тисяч я завтра ж заберу! — вставив Батлер.

— Якщо наші