Читати книгу - "Врятувати неможливо забути, Ксенія Мур "

Ми йшли назад у свої кімнати втомлені, брудні та спітнілі. Вечеряти чомусь зовсім не хотілося, тільки в душ і спати. А нам ще відпрацьовувати щит і до принца переноситись. Ось закінчиться все це і як висплюсь! Два дні поспіль буду спати!

- Ні, звичайно, - відповів Расхар, - але й не думав, що ми зовсім слабкі.

Я подивилася на Ді. Вона виглядала гірше за нас усіх разом узятих. Мовчазна, з синцями під очима, вона ледве пленталася за нами.

- Ти як? - запитала, стурбовано, я.

- Нормально, не хвилюйся, - ледве повертаючи язиком, відповіла вона.

Не можу я просити її ще й щити відпрацьовувати, вона ж вичавлена! Потрібно придумати щось інше, Ді зараз потрібен відпочинок та міцний сон.

- Айт, - шепнула я хлопцю, - ти можеш допомогти мені у відпрацюванні щитів?

- Так, звичайно, - озвався він, - тільки душ прийму. Мені до тебе зайти?

- Так дякую!

Коли ми розділилися з хлопцями, Ді стало ще складніше йти і решту шляху я практично її тягла. Вона спочатку збиралася ще в душ, але я побоялася, що вона там потоне. До біса душ! Вона ж не бігала лісами, не така вже й брудна.

Я поклала її на ліжко і, на мою думку, вона заснула ще стоячи.

Швидко прийняла душ, одяглася тепліше, все ж таки вечори вже холодні, і, чекаючи Айта, вирішила записати на пергаменті все, що пам'ятаю про ментальні щити. Виходило не так, щоб мало, але і, на жаль, не багато.

Стук у двері пролунав коли я записувала останні тези. Я відкрила і попросила Айта зачекати кілька хвилин. Взяла записи, пару книжок та закинула все у сумку. Ще раз перевірила Ді, начебто все було нормально, і запропонувала піти займатися на той самий острівець, де було побачення.

– Чому туди? - поцікавився він, поки ми прямували на вихід із академії.

- Адже нам не можна привертати до себе увагу, - пояснила я свою думку, - а так, дивлячись збоку, всі вирішать, що ми знову йдемо на побачення і зайвих питань ні в кого не виникне. Погодься, було б досить дивно, якби ти, я та Хар займалися б ментальними щитами десь у дворику?

Айт обійняв мене за плечі і посміхнувся.

- Погоджуся, - і хитро підморгнув мені, - тим більше, що можна і поєднати!

На цю заяву я весело засміялася. І справді, чому б і ні?

- Треба ж, які люди! - почулося уїдливе позаду.

Тільки не це! Ми з Айтом однаково невдоволено скривилися – говорити з Шангле не хотілося до жаху!

- Як же ви збираєтесь складати іспити, якщо прогуляли вже більше тижня? - огидно посміхався він.

Я начепила найввічливішу усмішку, на яку зараз була здатна. А ось вираз обличчя Айта став зосередженим та роздратованим.

- Ми не прогулюємо, грем, - крізь зуби цідив він, - у нас індивідуальний проект. Схвалений самим ректором.

Шангле підійшов ближче і прямо в обличчя хлопцеві прошипів:

- Тільки не ректор буде вам заліки ставити, - зловтішно посміхнувся і перевів погляд на мене. - А тебе я й вигнати можу.

- З академії може відрахувати тільки ректор! - рикнув Айт.

- Правильно, - все ще гаденько посміхався професор, - а ось зі свого предмета я можу й сам.

І пішов, продовжуючи зловтішно посміюватися. От гад! Що ж я йому зробила, що він так до мене чіпляється?

Зустріч із Шангле зіпсувала настрій на корені, але ми вирішили, що не дозволимо цьому упирю зіпсувати наші плани. Так що на острівець ми все ж таки потрапили.

- Увечері тут досить холодно, - обійняв мене міцніше Айт, щоб зігріти після польоту. - Якщо що, я можу і багаття розпалити.

В його обіймах було так тепло і затишно, я навіть заплющила очі, уявляючи, що немає жодних проблем. На жаль, дуже скоро відбій і нам потрібно встигнути до цього не лише позайматися, а ще й повернутись.

- Давай починати, - знехотя відсторонилася я.

Спочатку я намагалася робити так само, як робила на тренуванні. На жаль, знову нічого не виходило. Тоді, порадившись, ми домовилися взяти по книзі і погортати глави, де згадувалися ментальні щити. Навіть романтично, якоюсь мірою, вийшло. Ми сиділи поряд, на пеньках, у освітленні магічних куль. Краса! Потрібно якось повторити, коли все закінчиться.