Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

— Ще один кровник? — підняв брови Стік.

— Їх називають асхалутами. Відомо надзвичайно мало. Та й не чув я, щоб серед цих хлопців хтось серйозно захоплювався магією, на рівні магістра, не менше. Ні, тут щось інше. Хоча все буває вперше. Ханар, ти готовий?

— Хвилину, командире.

— Тільки одну. Ріглі, залишмо теорію, на практиці є шанс витягти клієнта?

— Може, зробимо дублікати контрольних ліній і замкнемо контур на себе?

— Є в мене підозра, що нам не варто йти стандартним шляхом. Аж надто все до наших драконівських спеців сходиться. Не можу я повірити, що асхалутів вчать заклинання Сірого пилу. Коріне, схоже, сьогодні твій вихід.

Корін миттю зрівнявся в блідості з герцогом.

— Я-як, прямо зараз? — трохи заїкаючись, уточнив маг.

— Не дарма ж ми тебе весь рік тренували. Від усіх приховували, навіть від сім'ї. Зате гарантовано, ти — наша найбільша секретна зброя. Не переживай, нічого складного. Але дістатися до клієнта зможеш тільки ти. Далі передамо тобі локальний портал, одягнеш на герцога, і його тушку перенесе прямо в наші руки. Все просто.

— Просто, як же ж, — секретна зброя нервово проковтнула, не в захваті від наданої йому честі, — ми ж поки ходити в потрібному напрямку натренувались, — пробурчав він, одночасно входячи в транс.

Хвилина — і тіло мага стало завалюватися, його акуратно підхопили і поклали на підлогу. Поверхня поруч з Коріном потемніла, набухла, з неї на світло ступив двійник мага — темно-сірого кольору, немов дощова хмара. Хмарне створіння зиркнуло на всі боки яскраво-блакитними очима і зробило крок вперед. Перед нитками воно завмерло, потім стало витягуватися в довжину, одночасно витончуючись, стаючи пласким, трохи товщим за дерев'яну дошку. Сіра стрічка заковзала по кімнаті, ретельно огинаючи охоронні нитки. Хвилина, і вона досягає лежачого на підлозі герцога. Той з наростаючим жахом стежить за наближенням чогось. Коли воно, знову ставши об'ємним, схилилося над ним, Еспергус сіпнувся, засукав ногами і навіть спробував відповзти від незрозумілої туманною фігури. Сірість вишкірилася у привітальній усмішці. Герцог глухо застогнав, закотив очі і обм'як.

Тарк дістав з кишені браслет. Зовні нічим не примітний, срібло з вибитою складною в'яззю, подекуди потерте від старості, але браслет, насправді, коштував дуже дорого. І справа була не в грошах — в портативний переносний пристрій вкладалося надто багато енергії, щоб його можна було оцінити в грошовому еквіваленті. Тарку довелося порядком попітніти, перш ніж він витрусив цей артефакт з чіпких лап складського зберігача.

Лейсер прицілився, вибираючи найкращу траєкторію руху для браслета, потім наклав її на предмет і відправив на інший кінець кімнати. Охоронні лінії ніяк не прореагували на проліт між ними невеликого предмета, і той незабаром з металевим дзвоном застрибав по підлозі біля лежачого в відключці герцога. Сіра фігура нахилилася, підібрала браслет, задумливо покрутила його в руках.

— Давай же, давай, згадуй, навіщо він тобі, — прошепотів Тарк. Найважчим в тренуваннях Коріна був контроль над двійником. Вихід з тіла практикувався багатьма магами, правда, простірниками рідше, але і ті, і інші не могли поза тілом взаємодіяти з матеріальними об'єктами. Тим уникальнішим був талант юного мага. Після закінчення Академії його відразу ж зарахували до групи до Тарка, на час засекретивши службу в МЗСП від усіх, навіть від рідних, і, як показала практика, рішення було правильним.

Корін не підвів. Захитався з боку в бік, покрутив у хмарних руках браслет, потім нахилився і в один рух застебнув його на руці герцога.

— Все, витягуємо його.

Наказ командира спізнився. Стік вже накладав плетіння на мага, активуючи ще одне заклинання. Сіре створіння ще деякий час чинило опір покликом — його вабила свобода, але заклинання виявилося сильнішим, і стрічка заковзала назад, обережно обходячи нитки, потім завмерла над тілом Коріна, ледь чутно зітхнула і пірнула назад. Маг застогнав, але в свідомість так і не прийшов.

— Ріглі, зможеш активувати портал, коли ми піднімемося нагору?

— Ні, командире, тут занадто товсті стіни, сигнал не пройде.

Тарк насупився. Чуття підказувало, що чуже заклинання не залишить без уваги розкриття порталу в цій кімнаті.

— Максимальне видалення?

— Метрів тридцять по горизонталі, якщо залишимо всі двері відкритими.

— Тобто до сходів. Ханар, що зі щитом?

— Я ще додам, поки відходити будемо.

— Додай, відчуваю, жахне по-крупному. Ханар, Стік — ви несете Коріна нагору. Ми з Ріглі чекаємо вас і активуємо портал.

— Командире, може, нам залишитися? — спробував заперечити Ханар, у відповідь отримав важкий командирський погляд, розуміюче кивнув, підхопив Коріна і попрямував до сходів.

Перенесення герцогського тіла пройшло без збою, його підняли і тут же кинулися вгору по сходах. За спиною щось сердито загуло, ображене обманом, магічний фон разом перейшов на повну нестабільність, а напругу щита відчули всі.

— Швидше, — прошепотів Тарк, тягнучи під руку Еспергуса. Вузькі сходи були поганими помічниками, і пересувалися вони по них недостатньо швидко, — щит не витримає.

Маги встигли піднятися до середини, коли за спиною заклинання остаточно прорвало щит і лютим полум'ям вирвалося на свободу, пожираючи все на своєму шляху. Але не полум'я представляло собою найбільшу небезпеку. Попереду нього летіли чорні сніжинки, які при зіткненні зі стінами вибухали з неприємним скреготом, залишаючи після вибуху вм'ятини й тріщини. Літаюча смерть кинулася в погоню за магами, використовуючи відкриті двері. Рій сніжинок миттю опинився біля сходів. Частина завернула до винного погребу, інші рвонули нагору.

Блідолиций герцог, хоч і був дійсно блідим, але кволою статурою не відрізнявся. Обидва мага вже порядком захекались, тягнучи його ясновельможність під руки. Смерть, що насувалась ззаду, змусила Тарка змінити плани.

— Ріглі, я прикрию, потягнеш його один?

Маг, натужно крекнувши, звалив герцога на плече.

— Куди ж я подінуся. Тримайся, я миттю.

Тарк, не втрачаючи часу дарма, приготувався до оборони. Бігти — марно, це він відразу зрозумів, коли чорні сніжинки вилетіли з-за повороту. Тарк кинув їм назустріч просте, але дуже дієве заклинання. Частина сніжинок зникла, ще одна структура вдало знищила відразу трьох снігових красунь. Решта вилися біля щита, пробуючи його на міцність. Тарк повільно відступав спиною вперед. Крок, ще сходинка, ще одна. Щит вже стоншується під агресивними атаками чорних колючок. А знищення йде повільно, занадто повільно для такої кількості смерті.

Але і сніжинками набридло чекати. Одна з них вдаряє в праву стіну над головою мага, друга кидається під ноги. Тарк ухиляється від вилітаючих зі стіни каменів, одночасно відчуваючи, як здригається під ногами підлога. Він втрачає рівновагу і падає навзнак. Мить неуважності, і одна з його супротивників проривається крізь щит, маг гарячково кидає