Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

− Якої с-самочки? – шепочу, запинаючись. Підводячись, сідаю на ліжку і пильно дивлюся на на-агара.

Він знає про Соню? Бачив на кораблі тоді, коли господар приводив її до мене в медвідсік? Чи… не тоді? Не міг же А-атон мене обдурити?

І тут я застигаю злякано. Відчуваючи, як сковує серце крижана паніка. Розуміючи, що сама себе видала подумки. Соню видала. Це мені на-агар не може завдати шкоди... а їй... може знайти... може... багато чого може. Особливо, якщо все виявиться брехнею. Боже мій, тільки не це!

Змій звужує очі, в яких спалахує роздратування. Підповзає ближче, схиляючись до мого обличчя.

«Зас-с-спокойся, дурна с-с-самка. Якщо він тобі щось обіцяв, виконає. Імператори не дають порожніх обіцянок. С-с-сила не дозволяє. А я не збираюся ш-ш-шкодити ні тобі, ні цій дівчинці, ким би вона для тебе не була! Тим паче, що відправили її на Землю, с-с-сам бачив», – карбує злим тоном.

Минає секунда, дві...

− Тоді навіщо питаєш? − бурмочу розгублено, відчуваючи, як затоплює душу полегшенням. Мене не обдурили. Соня у безпеці.

«Вона гарненька. Лас-с-сою виросте», – знизує плечима Чотжар.

– Ласою? Ти що, ікла свої на мою дівчинку точиш? − випростуюсь я, вражено дивлячись на нахабного змія. – І на мене спочатку дивився, як на шматок м'яса. Зжерти хотів?

У відповідь він лише уїдливо посміхається. Цокає язиком, окидаючи мене своїм фірмовим хижим поглядом.

«Навіщо ікла? Я раніш-ш-ше не бачив землянок наживо. Не куш-ш-штував вас, — у повітрі мелькає його роздвоєний язик. − Ти мені сподобалася. І я б не тільки ікла в тебе встромив, Ліно, якби ти була моя».

У мене навіть щелепа відвисає від цього його одкровення. Він… що б він зробив? Не тільки ікла? І я при ньому голою періодично змушена ходити? Ой матінко!

− Сподобалася? І тому ти намагався мене вбити? – звузивши очі, шиплю не гірше за нього.

«Ні. Не намагався, – хитає головою з цинічною усмішкою. − Я всього лиш-ш-ш не заважав тобі померти. Господар з тобою поводився дивно. Мене на тебе теж повело. І ти мені здавалася дивною. Занадто м'яка, добра, співчутлива. Таких не буває. Якщо хтось так уміло грає, то він небезпечний. Якщо не грає – таких ш-ш-шкода. Високі Доми імперії таких наївних дуреп, що стали тимчасовими іграш-ш-шками вищих, пережовують і ламають, перетворюючи на покалічених порожніх ляльок. Хоча маю визнати, ти далеко не така дурна, як я подумав спочатку. І характер під всією цією ніжною м'якоттю є».

І він буквально облизується, жмурячи свої зміїні очі. Гад хвостатий. Ще й сміятися починає, бачачи моє потрясіння.

Напевно з хвилину я просто витріщаюся на нього, хапаючи ротом повітря. Слова не підбираються, та й думки скачуть, як божевільні. Що це за маячня взагалі? Він мене з жалю на смерть прирік? І відкрито визнає, що хотів би сексу зі мною? А мої се-аран знають, кого вони зробили моїм хранителем?

«Знають, – шкіриться ікластою усмішкою змій. − Повелитель А-атон одним ударом і надійного охоронця тобі забезпечив, і мене покарав, прив'язавш-ш-ши до тієї, на яку зробили стійку мої інстинкти. Тому можеш-ш-ш не хвилюватися, земна крихітко. За законами на-агарів між хранителем, що дав кревну клятву, і об'єктом його охорони не може бути нічого плотського. Ніколи. Ти тепер для мене… як молодш-ш-ша нетямуща сестричка. Яку дуже сміш-ш-шно дражнити. Може, навіть щось варте з тебе виховаю».

Я, в принципі, дуже спокійна і неконфліктна людина. Мене складно розлютити й довести до агресії. Але зараз мені ну дуже хочеться декого стукнути. І дати кілька копняків, щоб пар спустити. От тільки він це знає − складно якось інакше інтерпретувати картинки, що крутяться у мене в голові. Ще й розважається за мій кошт. Гад нестерпний! Вихователь бісів!

«Відпочила. Відволіклася, – киває задоволено. – Тепер підіймайся. Зараз до тебе прийде рія Сора. Я вважаю її найпридатнішою кандидаткою на роль твоєї наставниці. Володарі схвалили. Вона теж належить до владущого Дому, але до побічної лінії молодшої гілки. Перебуває в шлюбному союзі з рі-одо Шо-іджі. Її чоловік відданий Володарям, лояльний до Імператорського Дому, і дуже корисний. Рія Сора стримана, розумна, хороший дипломат, має ідеальну репутацію і чималий вплив у колі високих рій ... »

Він ще багато чого говорить, зачитуючи мені список чеснот цієї самої Сори. Дає рекомендації, як поводитися з нею. Тож мені доводиться приборкати свої емоції й справді піднятися з ліжка, щоби підготуватися до нового знайомства. Метод відволікання від змія добре спрацював. Про майбутнє зачаття і ворогів, які бажають моєї крові, я справді на деякий час забуваю.

І з головою поринаю у всі ті справи, якими мене забезпечив мій вихователь-наглядач-гад змієхвостий.

День пролітає, як одна мить.

Рія Сора, що прибула до призначеного часу, на перший погляд, справляє на мене досить гарне враження. Це висока і неймовірно-красива блондинка з алебастровою шкірою та сріблясто-блакитними очима, в яких читається неабиякий розум і несподівана зацікавленість мною. Вона відразу ж описує мені загальний принцип навчання, пояснює, що частину інформації, знань та навичок можна буде отримати за допомогою ментальних випромінювачів, схвалених Повелителями. І повідомляє, що приходитиме щодня, поки я потребуватиму її послуг.

Перші уроки несподівано для мене стосуються того, як мені слід одягатися. Тут теж багато правил випливає і нюансів. Рія Сора залишається зі мною, коли приходить швачка, і, на моє полегшення, допомагає вибрати й тканини, і фасони, і все інше.

Власне, цим ми займаємось майже весь день із перервою на обід. Ніколи не думала, що шопитися, не виходячи зі спальні, можна так довго і ґрунтовно. Але статус, як з’ясувалося, дуже зобов'язує.

А ввечері я вечеряю одна. Мої се-аран кудись полетіли у своїх важливих імператорських справах ще вранці й не встигають повернутися сьогодні. Тому, випроводивши Чотжара зі спальні, лягаю спати. Теж одна. Кутаючись у простирадло, згортаюся клубочком. Мимоволі згадую, як тепло та затишно було спати між двома великими чоловічими тілами. І відчувати обійми своїх се-аран теж було приємно. І решта всього мені сподобалося.