Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

– Ти так думаєш? – усміхається він.

– Я впевнена в цьому.

***

Уранці ми приїжджаємо на вокзал, щоб зустріти моїх батьків. Автобус прибув і я помічаю тата, який виходить із нього. Він тримає сумку в одній руці, а іншу подає мамі, щоб допомогти їй вийти з автобуса.

– Тату, мамо! – кричу я і прямую в їхній бік, а Влад із Данею не відстають від мене.

Батьки обертаються на мій крик, і тато розставляє руки в сторони, щоб обійняти мене. Я підбігаю і пірнаю у його обійми.

– Як ви дісталися?

– Без пригод, – мама сяє від радості. – Нарешті обійняли тебе, донечко.

– Мамо, тату, познайомтеся - це Влад, – я беру його за руку, – Влад, а це мої батьки.

Із серйозним виглядом він простягає моєму татові руку.

– Владислав.

– Дмитро Сергійович.

– Тетяна Петрівна, дуже приємно, – усміхаючись, мама зацікавлено розглядає мого коханого.

– А це наш Данечка, – я представляю сина Влада, обійнявши його за плечі.

– Привіт Данечка, – мама доброзичливо посміхається йому.

Він ніяковіє, тому нічого не відповідає, а тільки киває головою у відповідь і сильніше притискається до мене.

– Ви, напевно, втомилися з дороги, пропоную поїхати додому і відпочити, – Влад намагається бути уважним і галантним.

Ми добираємося до будинку досить швидко, на щастя, на дорогах немає заторів. Батьки виявилися приємно здивовані, побачивши будинок. Це читається в їхніх очах. Видно, що будинок їм дуже сподобався, як усередині, так і зовні.

– Давайте піднімемося нагору, я покажу вашу спальню, а після того як ви розташуєтеся, повечеряємо. Скоро мають привезти їжу з ресторану, – Влад показує жестом у бік сходів.

– Ой, та навіщо нам ці ресторани. Давайте я зараз швиденько що-небудь приготую, – раптово мама зголошується накрити на стіл.

– Тетяно Петрівно, я із задоволенням спробую все, що Ви приготуєте, але не сьогодні. Зараз вам краще відпочити з дороги, я не хочу обтяжувати Вас стоянням біля плити. Тим більше, замовлення вже скоро привезуть. Скасувати не вийде, – він чарівно посміхається моїй мамі.

От хитрун, вирішив зачарувати мою маму своєю турботою. Вона погоджується і вони втрьох піднімаються сходами нагору.

***

Ми прийняли рішення повідомити про мою вагітність за вечерею.

– Мамо, тату, ми хочемо вам дещо повідомити.

Влад простягає мені долоню, і я вкладаю в неї свою.

– У нас буде дитина, Лана вагітна, – Влад приголомшує моїх батьків новиною.

Вони сидять зі здивованими обличчями і переглядаються між собою.

– То ви тому так скоро одружуєтеся? – мама дивиться то на мене, то на Влада.

– Ні. Не подумайте нічого такого. Ми одружуємося не через дитину. Коли я освідчувався Лані, то ще не знав про її вагітність, – Влад намагається тактовно все пояснити і згладити напругу, що повисла за столом.

– Лано, чому ж ти нам нічого раніше не розповідала? – мама дивиться на мене з докором.

– Я сама тільки нещодавно дізналася. Мам, усе нормально? – я дуже переживаю за реакцію батьків.

– Все добре, Ланочко. Тань, ну ти чого? У нас онук буде, або внучка, а на тобі обличчя немає, – тато, як може, намагається розрядити обстановку.

– Ні, я рада, звичайно, просто це все дуже раптово. Тільки нещодавно для нас несподіванкою стало, що Лана виходить заміж, а тепер ось новина про дитину.

У мами починають блищати очі від сліз.

– Ой, та що ж це я. Ланочко, донечко, – мама підхоплюється з-за столу і міцно обіймає мене. – Звісно ми з батьком раді, просто в нас шок.

Потім вона обіймається з Владом. Тато тим часом піднімає келих і пропонує тост.

– Давайте вип'ємо за знайомство. Ми раді познайомиться з тобою, Владе, і сподіваємося, що ти зробиш усе для того, щоб очі нашої доньки ніколи не згасли, а завжди випромінювали світло і радість.

– Робитиму все для цього, і навіть більше, – він дивиться на мене з ніжністю й усміхається.

Ми вечеряємо і чудово спілкуємося, а через якийсь час Влад звертається до моєї мами.

– Тетяно Петрівно, у мене є для Вас невеличкий подарунок на честь нашого знайомства, – з цими словами Влад простягає невеликий футляр моїй мамі.

Вона розгублено дивиться на подарунок, а потім на мене.

– Матусю, це подарунок тобі. Візьми, будь ласка.

– Ой, та що це ви придумали, не варто, мені так ніяково, – вона бентежиться, нервово махнувши рукою.

– Прийміть, будь ласка, це від чистого серця, – Влад чарівно посміхається.

Мама все ж вирішує прийняти подарунок і, відкривши футляр, вигукує від несподіванки.