Читати книгу - "Солдати гріху, Анджей Зем'янський"

Звичайно ж, перед самим "Монополем" вільного місця не було. Але ніхто і не чекав дива. Тож вони заїхали на охоронювану стоянку з грабіжницькими цінами за кілька десятків метрів.

Барський, який пам’ятав "Монополь" часів ПНР, коли готель і ресторан вважалися розкішними, був шокований. Чудові вхідні двері з фотоелементом, великі вікна та власне з'єднання ресторану з широким тротуаром справляли велике враження. Але всередині його чекали більші чудеса. Коли вони піднялися на прозорому ліфті на дах будівлі, відчуття нереальності життя знову повернулося з особливою силою. Наче хтось переніс його у світ науково–фантастичних книг, які він читав у дитинстві. Бар біля ліфта більше нагадував каліфорнійські інтер’єри, які він бачив у футуристичних проектах музею архітектури. Сам дах, без перил, обмежений тільки склом, з панорамним видом на все місто і відсутністю будь–яких ослон зверху, нагадав йому якийсь ресторан з американських фільмів. Ще більше їх здивувала сестра Юстина, яка розвалилася на одному зі стільців такої форми, що змушувала її буквально лежати в ньому. На ній був елегантний костюм, який складався з короткої спідниці, аван–гардного піджака та вільно зав’язаної краватки. Треба визнати, що вона таки справила враження. Коли жінка встала, щоб привітатися, найближчий офіціант буквально кинувся пересувати її стілець.

– Я вас щиро вітаю. – легенько вклонилася черниця. – І я рада, що ви так швидко приїхали.

Прокляття! З їхнього боку лише Потоцька могла прикинутися бізнес–вумен, одягненою у повсякденному, спортивному стилі. Барський та Майхржак, одягнені в камуфляжні куртки з капюшонами та арафатки, більше нагадували літніх студентів–філософів, яким ніхто не сказав, що час протистоянь давно минув.

– І ми вітаємо. – Проте вклонилися.

Офіціанти принесли додаткові стільці. Всі замовили лише каву.

– І чому ми завдячуємо такій терміновій зустрічі? – спитала Потоцька.

Сестра Юстина тепло всміхнулася.

– Є можливість отримати дуже цікаву інформацію, – сказала вона. – І це, як мені здається, порівняно легким шляхом.

Майхржак недовірливо подивився на неї.

– А конкретніше?

Жінка подала йому згорнутий аркуш паперу.

– Це імена людей, які займаються справою "бестії" з боку війська. Тобто колишні ВІС, якщо бути точним.

– Розумію. – Він ледве глянув на дрібний шрифт. – Гадаю, зараз вони будуть недоступні, так?

– Саме так, – підтвердила черниця.

– І немає сенсу починати їх нудне розслідування, чи не так? – спитав Майхржак.

– Правильно, – повторила та.

– Ну гаразд?…

Сестра Юстина довго дивилася на свої нігті, покриті непомітним, прозорим лаком. Вона також мовчала, коли офіціант приносив чашки з кавою. Вона дивилася в очі лише тоді, коли вони залишалися наодинці.

– Цього чоловіка, того інформатора, якого ви зустріли в лісі на околиці Вроцлава, вже немає в живих.

Майхржак і Барський не змінили виразу обличчя. Потоцька, навпаки.

– Що з ним сталось?! – скрикнула вона.

Монахиня знизала плечима.

– Ми думали, що його вбили ті, хто колись був пов’язаний з безпекою. Це була наша перша ідея. Але у нас є сумніви.

– Не розумію.

– І ті, і другі не бажають в цій справі поліції. Це виключно гра між ними. Брутально, не оглядаючись на так звані "громадські" витрати. – злегка скривилася черниця. – І так далі, і тому подібне. Але не турбуйтеся про незнайомців. Ніхто нічого не може знати.

– Ви думаєте, його вбили військові. Ви маєте на увазі тих із колишнього ВІС?

Сестра Юстина знизала плечима.

– Я почну з іншого боку. Військові не можуть пробачити безпеці поразки в Легниці. У шістдесят другому році.

– І, власне, того, що спецслужби влаштували їм чистку, подібну до армійської, – додав Барський.

–Точно так. Зверніть увагу, що це був час, коли певні фракції всередині партії намагалися захопити владу. Який дивний збіг. У 1962 році відбувається операція в Легниці, в 1963 році у Вроцлаві спалахує зараза, а в 1964 році Мечислав Моцар стає міністром внутрішніх справ.

– Ви пов’язуєте ці справи? – Барський дивився на Потоцьку з якимось захопленням.

– А ти ні?

Мабуть, у неї також був клятий дар дедукції, подумав він.

– Питання в тому, що саме сталося в Легниці і пізніше.

– Отож то. Історія воєн між армією та міліцією та службою безпеки довга. І зрозуміло, що наступні міністри внутрішніх справ – це спочатку партія і міліція, навіть ворогуючі угруповання, а потім армія, Ярузельський, Кіщак і товариші. Весь цей час боротьба велася за одне–єдине відомство.

Барський злегка посміхнувся й відкинувся на спинку м’якого плетеного крісла. Він ліниво озирнувся. Він не думав, що навіть з такої висоти панорама залитого сонцем міста буде такою чудовою. Каліфорнія, холера ясна. Оточення якось не пасувало до темних справ попереднього режиму, які він асоціював лише з драматичними переживаннями.

– О, так, – сказав він через деякий час. – А в 1989 році, коли все змінювалося, вигравав той, хто мав хорошу інформацію, а не посаду в руках.

– Так. Однак не всі офіцери, які є в цьому списку, – Еля вказала на аркуш паперу, який тримав Майхржак, – все ще активні.

– Ой, пані каже про це джерело інформації, яким, нібито, легко скористатися??

– Так. Один зі слідчих, який займався цими справами в 1960–х роках, зараз перебуває в лікарні. Конкретно ж, він вмирає.

– Але його інформація буде дуже застарілою. – Майхржак, як завжди, реально оцінив ситуацію.

Сестра Юстина тепло всміхнулася.

– Але вона може пролити світло на те, що сталося в Легниці. А потім у шістдесят третьому.

Потоцька глянула на Майхржака, потім на Барського.

– І що? – нервово закусила вона губу. – І цей офіцер у лікарні не під охороною?

– Та ні. По–перше, він вже багато років не був в ділі, по–друге, мало контактний. Треба буде трохи попрацювати.

Останні речення зацікавили Барського.

– А що з ним?

– Він хворіє на важку форму алкоголізму, – без будь–яких емоцій сказала монахиня.

Майхржак мало не розреготався.

– І... і він має бути джерелом інформації?

– Якщо ви підійдете до нього відповідним чином, – спокійно пояснила сестра Юстина.

Цього разу Барський похитав головою. В принципі, могло б спрацювати. Він нічого не знав про цироз печінки, білу гарячку чи подібні алкогольні недуги, але бачив багато п’яних у своєму житті.

– Як ви можете бути впевнені, що до нього є легкий доступ? А якщо за ним приховано стежать