Читати книгу - "Брехня з присмаком правди. Книга друга, Єва Басіста"

Ральф знову постукав у двері та перепитав чи все добре. У цей момент мені хотілося йому сказати, щоб він дав мені спокій, але лагідно попросила, аби не хвилювався. Чоловік знову пішов до сусідньої кімнати.

Проти моєї волі з очей капали солоні сльози. Моя туш потекла та стала пекти очі. Мозок розумів, що так довго сидіти я не зможу. Треба вмивати обличчя та перестати ховатися від Ральфа.

Викинувши тест у сміттєвий бак, я взяла до рук телефон та схмурніла. Тепер буду ходити з тріщиною на екрані, однак зараз це не дуже страшні проблеми. У мені розвивається організм, який треба найшвидшим чином ліквідувати, бо....

На цьому моменті мені знову стало погано. Істерика накрила з головою. Я мовчки плакала, поки не взяла себе в руки та не привела в порядок. Очі виблискували червоними гранітами. Було видно, що я плакала. Якщо Ральф запитає чому, то скажу, що алергія на щось.

Я вийшла з ванної та пішла до спальні, де сидів мій чоловік. Перед ліжком стояв столик, на якому горіли свічки, а світло від них відбивали пляшка вина та два бокали.

- Вибач, що довго, - сказала я. - Дуже погано себе почуваю.

- Та я зрозумів, - протягнув рудий.

Весь час я поглядала на підлогу, що була вкрита пелюстками. Лауда старається для мене, а я останнім часом ігнорувала все та дуже віддалилася від чоловіка, котрий дійсно мене кохає, а не водить за носа.

- Значить я все приберу? - запитав він.

- Так, я хочу лягати спати, - пробурмотіла я.

- Гаразд.

Я скинула одяг та одразу впала на ліжко, де мене взяв у свої обійми сон. Я навіть не чула, як рудий прибирав у кімнаті. Мені настільки хотілося забутися сном, що не передати.

Близько одинадцятої вечора я різко відкрила очі, що мене аж засліпило. Я скривилася та одразу повернула голову в бік, де зазвичай біля мене лежав Ральф. Його не було.

Я встала з ліжка, бо це чомусь насторожило. Коли відкрила двері, то почула голос Ральфа, що долинав із вітальні.

Тихими кроками ноги донесли мене до місця, де він розмовляв. Однак я не стала показуватися йому на очі, а слухала розмову.

- Мамо, ти знаєш, що в мене нема такого бажання, - говорив він. - Це зараз не на часі. Ми не можемо собі таке дозволити.

Від почутого в мені одразу з'явилася дика цікавість. Про що він так говорить? Яке бажання він має на увазі?

- Я знаю, що можуть бути наслідки, але зараз не кам'яний вік. Все обійдеться, якщо...

Однак Ральф не продовжив, бо його перебила матір, яка почала кричати. Звісно я не чула, що саме вилітало з вуст цієї жінки, але тон голосу вказував, що вона дуже зла на сина та має на меті у розмові відстояти свою точку зору.

- Мамо, я не..- намагався вставити декілька своїх слів рудий, але не вдавалося.

Десь п'ять хвилин Лауда слухав від матері лекцію на невідому мені тему, а потім сказав сухе:

- Гаразд, все буде так, як ти бажаєш. Я не стану нічого робити. Якщо так сталося, то значить хай буде....

На цьому їхня розмова закінчилася, і я вирішила зайти до кімнати, удаючи, що нічого не чула. Однак дещо мене паралізувало - на газетному столику лежав мій тест на вагітність.

- Ліно, - сказав він.

- Щось сталося? - все-таки намагалася я тримати себе в руках.

- І довго ти хотіла від це мене приховувати? - взяв він тест.

Я схилила голову. Коли я викидала його у бак, то навіть не могла уявити, що він його знайде. Чому все йде так проти мене? Невже я заслужила на таке?