Книги Українською Мовою » 💛 Історичний любовний роман » Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En 📚 - Українською

Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Влад і Марія Цепеш. Повернення додому" автора Vit En. Жанр книги: 💛 Історичний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 80
Перейти на сторінку:
Глава 53

Тим часом за 6 миль від Валахії відбувалися свої події.

Радо одягнув підшоломник, так званий "жабяча голова", а потім залізний шолом, сховавши під ним довге коричневе волосся.

—Його Високість Повелитель, відповів, що приєднатися до походу пізніше, а поки керувати військом поручає вам .

Радо злегка усміхнувся, це великий шанс керувати настільки великою армією натренованих з підліткового віку вбивць. Вони були готові з легкістю нищити свої дома, бо турецький полон, дав про себе знати.

Ці діти забули власний дім, в том числі і він, який вже за пару годин має битися з рідним братом, змусити стати на коліна і просити пощади в Падишаха. Чи було соромно? Ні, він вже не пам'ятав дому, в Туреччині було добре, а все інше не так важливо.

—Скоро виступаємо, нехай яничари будуть готові, ми маємо атакувати не очікувано, аби вони не встигли навіть зрозуміти, що відбувається, ми з легкістю здолаємо цих неправовірних і дурних людей.

—Як накажете, - вклонився низькорослий чоловік і вийшов з намету.

Радо підійшов до дзеркала, злегка милуючись собою, справді, ця форма личила йому. Якщо все пройде добре, вже за декілька днів він почне правити Валахією, від імені Мехмеда. І хто б подумав, що, він, молодший брат, сяде на престол? Але, доля розпорядилась так, чому б не прийняти її дари.

За годину вони рушили в дорогу, підходячи ближче і ближче до міста, але Радо прогадав, Влад був готовий прийняти їх, своєю, хоч і малою армією, надія на союзників все ще була, не могли ж вони кинути Влада, чи могли?

Радо їхав на коні, підперезаний гострим мечем, такий меч дарували всім османським вихідцям. Пройшло більше 10 років з від'їзду Влада, а він так і не розумів чому той, просто не згодився бути намісником султана Мехмеда, той принаймні гарантував безпеку і допомогу, а ці жалюгідні спроби перешкодити йому, просто смішні.

Яничари йшли швидко, чоловіки відчували інтерес до майбутніх подій, і прокидалось в них щось тваринне, їм хотілось воювати.

Мехмед був ідеальним Володарем, він збільшив землі до небачених раніше розмірів, а саме головне, вони мали добру наживу, захоплені землі приносили гарний прибуток, а дівки зі східних земель, солодші меда, маючи пишні груди, і тонкі вуста манили їх на скоєння невеличких воєнних злочинів. А хіба це був злочин? Який же це злочин, вони - переможці брали своє, мали на них повне право, чому б відмовлятися від приємної насолоди. А потім поїхати додому, до милої дружини, сидіти з нею за столом і пестити дітей, одягаючи їй на шию прекрасне намисте, здерте силою з чужої дружини, або навіть дитини..

Але все це буде потім, спочатку - битва, в якій треба одержати перемогу будь якою ціною.

Влад прощався з дружиною, Марія притиснулась до нього, не бажаючи відпускати, хватаючи за руку.

—Не їди, хай ідуть інші -плачучи благала жінка.

Влад мовчки поцілував її в лоб, обережно провівши рукою по волоссю, насолоджуючись останніми годинами з нею.

—Не кидай мене, мені страшно.. -перервавши тишу прошепотіла вона.

—Ти знаєш, я мушу іти, я не можу залишатися тут, маю підтримати бойовий дух людей, буду з ними до кінця.

—А як же я? Як же діти? Хочеш померти залишивши їх сиротами?

—Маріє, я маю відстоювати свою країну, а ти, молися Богу і вір в нашу перемогу.

Глянувши на нього гнівним поглядом, жінка відвернула обличчя, поклавши руку на живіт.

—Мила, не псуй момент, не ображайся, але якщо не я, то хто ще? Я маю показати приклад іншим чоловікам, -поклавши руку на підборіддя, обережно повернув її обличчя до себе. Марія мовчала, а по щокам лились сльози.

—Повернись до мене, -прямо глянувши в очі чоловікові, серйозно проказала вона.

—Повернусь.

—Обіцяй.

—Я не можу пообіцяти..

—Тоді не йди.

Вони суперечили б довго, якби не вибух, що пролунав зовсім близько палацу.

Марія пошатнулась, відчувши невелику біль. Влад підтримав її рукою.

—Пробач, я маю йти. -швидко сказав чоловік, і поцілувавши її на останок, швидко покинув кімнату.

—Владе! Не іди, чуєш мене! -крикнула йому вслід Марія, сівши на постіль.

На волоссі жінки з'явилась перша сива волосина, вона побачила її в зеркалі. Відчула страх, рано чи пізно всі вони помруть, а що буде після, що чекає на них? Відповіді Марія не знала, та й чи треба було її знати? Більше ні, чим так.

—Адель, поклич повитуху, я народжую.

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 65 66 67 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги « Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"