Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

Мій батько, дон Енріке, і його брат, дон Карлос, щойно втратили свого батька, який точно так, як і герцоґ Веласкес, походив від дона Раміро. Згідно з наказом герцоґа обох доставили в його дім. Мій батько мав тоді дванадцять років, а дядько одинадцять. Характери в обох були зовсім різні.

Батько був серйозний, заглиблений в науки й надзвичайно чулий, а його брат Карлос, легковажний, пустотливий, навіть хвилини не міг висидіти з книжкою. Дон Санчо, розібравшись у цих відмінностях, вирішив, що його зятем стане мій батько; а щоб серце Бланки не зробило протилежного вибору, він вислав дона Карлоса в Париж, де той мав виховуватись під наглядом графа Ерейри, його родича й тодішнього посла у Франції.

Мій батько своїми винятковими якостями, добрим серцем і невтомною працею з кожним днем завойовував собі все більшу прихильність герцоґа; Бланка ж, знаючи про зроблений для неї вибір, щораз сильніше до нього прив’язувалась. Вона навіть поділяла інтереси свого молодого коханого й здалеку слідувала за ним дорогою наук. Уявіть собі молодого чоловіка, виняткові здібності якого охоплювали весь обшир людських наук, у віці, коли інші ледве приступають до найперших азів, далі уявіть собі того самого молодого чоловіка, закоханого в особу одного з ним віку, позначену незвичайними розумовими якостями, яка прагне зрозуміти його і щаслива від успіхів, які розділяє з ним, і тоді ви матимете невеличке уявлення про щастя, якого зазнав мій батько в цей короткий період свого життя. І чому ж Бланка не мала бути в нього закохана? Старий герцоґ пишався ним, уся провінція поважала його, і йому не було ще й двадцяти років, коли слава про нього вийшла за межі Іспанії. Бланка любила свого нареченого виключно з самолюбства, Енріке ж, який жив тільки для неї, кохав її всім серцем. До старого герцоґа він відчував майже те саме, що й до його доньки, і часто з жалем думав про відсутність свого брата Карлоса.

— Дорога Бланко, — говорив він своїй коханій, — ти не вважаєш, що для повного щастя нам бракує Карлоса? У нас тут багато прекрасних дам, які могли б виявити на нього благотворний вплив; він, щоправда, легковажний, рідко пише до мене, але солодка й ніжна жінка змогла б прив’язати до себе його серце. Люба Бланко, я обожнюю тебе, поважаю твого батька, але якщо природа обдарувала мене братом, то чому ж провидіння так надовго розлучило нас?

Одного дня герцоґ наказав покликати до себе мого батька й сказав йому:

— Дон Енріке, я щойно отримав від короля, нашого наймилостивішого повелителя, лист, який хочу тобі прочитати. Ось його слова:

Мій кузене!

На останній нашій раді ми вирішили на підставі нових планів зміцнити деякі місця, які служать обороні нашого королівства. Ми бачимо, що Європа вагається між системами дона Вобана і дона Когорна. Запроси найздібніших людей для вирішення цього питання. Пришли нам їх плани, а якщо ми виявимо серед них такі, які зможуть нас задовольнити, то їх автору буде доручено їх виконання. Окрім того, наша королівська величність відповідно його нагородить. А зараз полишаємо тебе милості Божій і залишаємося прихильним тобі

Королем

— Ну, то що, — запитав герцоґ, — чи відчуваєш ти в собі сили, любий Енріке, щоб взяти участь у цьому змаганні? Застерігаю тебе, що твоїми суперниками будуть найкращі інженери не тільки з Іспанії, а й з усієї Європи.

Мій батько на хвильку замислився, а тоді впевнено відповів:

— Так, сеньйоре, і хоча я лише вступаю в цю професію, однак ви, ваша вельможність, можете мені вірити.

— Добре, — сказав герцоґ, — старайся виконати цю роботу якомога краще, я коли завершиш її, ніщо вже не затримуватиме вашого щастя. Бланка стане твоєю.

Можете здогадатися, з яким запалом мій батько взявся до роботи. Дні й ночі він сидів над столом, а коли втомлений розум настійливо вимагав відпочинку, він проводив час у товаристві Бланки, розмовляючи про своє майбутнє щастя і про радість, з якою він обніме Карлоса після його повернення. Так минув цілий рік. Нарешті поприсилали безліч планів з усієї Іспанії і з різних країн Європи. Усі були запечатані й зберігалися в канцелярії герцоґа. Мій батько вирішив, що слід остаточно закінчувати роботу, й довів її до такої досконалості, про яку я можу дати вам лише слабке уявлення. Почав він від усталення головних засад атаки й оборони, потім показав, у чому Когорн погоджується з цими засадами, і довів, що завжди, коли він від цих засад відступає, то припускається помилки. Вобана він ставив значно вище від Когорна, однак передрікав, що той ще раз змінить свою систему; в майбутньому це підтвердилося. Усі ці арґументи ґрунтувалися не тільки на вченій теорії, але й на детальних поясненнях способів будівництва укріплень, де враховувалися місцеві умови й додавалися кошториси й математичні розрахунки, незрозумілі навіть для найбільш здібних учених.

Закінчивши останній параграф своєї праці, батько виявив у ній цілий ряд недоробок, яких він одразу не помітив, тому тремтів, коли відносив рукопис герцоґу, який наступного дня віддав його моєму батькові зі словами:

— Улюблений племіннику, ти став першим; я негайно відсилаю твої плани, а ти можеш думати тільки про своє весілля, яке незабаром відбудеться.

Батько в пориві радості впав герцоґу до ніг і сказав:

— Ясновельможний пане, дозволь же приїхати моєму брату, бо щастя моє не буде повним, якщо я не обійму його після такої довгої розлуки.

Герцоґ насупив брови й відповів:

— Я передчуваю, що Карлос морочитиме нам голови вихвалянням чудес двору Людовика XIV, але оскільки ти просиш мене, то я пошлю по нього.

Батько поцілував герцоґу руку й пішов до своєї нареченої. Відтоді він вже не займався геометрією, а кохання заповнило всі хвилини його життя, забираючи всі душевні сили.

Тим часом король, який брав фортифікаційні справи близько до серця, наказав, аби перечитали й розглянули усі плани. Невдовзі батько отримав листа від