Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

Хлопці кивнули і повернулися до відчинених дверей.

— Ідіть до воріт, туди, — звеліла жінка, там вас випустять. — Якщо ви тут вийдете, цей захисник пташок не зайде і не почує, що йому треба.

Хлопці переглянулись і слухняно поплелися коридором, що виявився довгим і прямим, з купою сходів і дверей по обидва боки. І довів він їх до самих воріт і до незадоволеного лисого мужика, що пив чай за мініатюрним столиком.

І вони чомусь жодного разу не обернулися.

І навіть такого бажання ні в кого не з'явилося, хоча це вони зрозуміли, коли вже вийшли.

***

А Ваня, побачивши у вікно, що компанія, яку він насилу наздогнав, кудись іде, мало не звалився з дерева, з якого в це вікно заглядав. Він підозрював, що у такої великої будівлі, крім здоровенних воріт і невеликих дверей, до яких зайшли Томія та маги, може бути купа інших виходів. А може, й зовсім підземний перехід до міста, що виднілося десь за кілометр. А в місто з дикими свинями не попрешся. І люди не зрозуміють і для свинок небезпечно.

— А, ризикнемо, — рішуче сказав хлопець, помахав рукою свиням, щоб ішли, зліз із дерева і обережно пішов до дверей.

Навіть якщо відкрито, зовсім не факт, що туди можна заходити всім поспіль.

— Якщо що, скажу, що заблукав. Ну, не вб'ють вони мене, — бурмотів хлопець на ходу. — Запитаю дорогу. А хоч у Старе Болото. Так, справді, хороша ідея.

Підбадьоривши себе і вмовивши, Ваня обережно, пригинаючись, але досить спритно підбіг до дверей. Зазирнув у отвір, але нікого не побачив. Зате там був коридор, яким уже майже в самому кінці йшли Томія і маги. І якщо швидко-швидко ним пробігти… То можна їх і наздогнати. Тому Ваня в будинок ступив тихо і обережно, подумки просячи якісь вищі сили, щоб нікому не спало на думку озирнутися. А як тільки вони вийдуть, можна прискоритись, а там за обставинами.

— Стій! — наказали жіночим голосом за спиною, коли Ваня встиг відійти від дверей на десяток кроків.

Хлопець завмер на одній нозі. Потім прийняв зручнішу позу, глибоко вдихнув і обернувся. І побачив, що об стіну праворуч від дверей спирається худенька жінка, яку він примудрився якось не помітити.

— Бовдур і боягуз, — припечатала жінка. — Той, хто отримав силу, яку збирали для іншого. Ось сила й виростила слабенький дар в дещо більше.

Ваня моргнув.

— Твориш, що попало. Їжаків похабним пісенькам навчаєш, мені про тебе розповідали. І боїшся. Зовсім не того, чого слід боятися. Ти, бовдур, мимоволі, але забрав чуже. Те, що збиралося страшними способами. Втім, збиралося такими ж бовдурами, що б вони не думали з цього приводу. І вони також боялися. І не з'являлися там тільки через страх перед кимось сильнішими. А їх пограбував хлопчина. Боягузливий чи обережний?

— І що мені тепер робити? — запитав Ваня.

— Звідки мені знати? Я бачу те, що було написано при народженні. А в тебе написано, що ти бовдур, боягуз, хитрий і думаєш дивно. Став би художником чи архітектором, був би на своєму місці. Навіть бардом був би на своєму місці. А ти бовдур. Ще й силу одержав, яку тепер нікуди не подінеш. Так, те, що було я можу побачити. Іноді. Якщо було щось, що подіяло на те, що було дано при народженні. А що буде далі… ну, не пророчиця ж я. Я лише голос певної долі. Бачу те, що вже є, а не те, що може бути чи не бути.

Ваня озирнувся, помітив мужика, що стояв біля прочиненої брами, і зрозумів, що якщо ще трохи постоїть, магів і дівчину знову доведеться шукати.

— Що я взагалі можу зробити? — спитав, відчайдушно подивившись на жінку.

— Дивлячись, що хочеш отримати наприкінці. Чого хочеш, те й роби. Хочеш рятувати дівчину, рятуй. І може вона навіть оцінить.

І посміхнулася.

— А ті, чия сила, вони мене знайдуть?

— Звідки мені знати? Я навіть не знаю, чи шукатимуть і чи впізнають в тобі свою силу. Але що я знаю точно, тобі треба вчитися. Тому що сильний ненавчений маг це страшно. Майже завжди страшно. Навіть у твоєму випадку. Сила рветься назовні, а коли її не випускають, змушуючи ворон писати на небі гидоту, а свиней зображати собак, може статися всяке. І не обов'язково те, чого ти справді хочеш. Їжаки ж у тебе заспівали.

Ваня кивнув, пробурмотів «дякую» і рвонув до воріт та мужика. І навіть не пригальмував на виході. А маги та дівчина все одно встигли кудись подітися. І багато часу їм не знадобилося.

— Ось зараза, — похмуро сказав Ваня. — Хоч бери, повертайся і намагайся видивитися з якоїсь верхотури.

За спиною голосно бахнули ворота, натякаючи, що повертатися не варто.