Читати книгу - "Тільки твоя, Лія Роуз"

Пікнув комп’ютер, сповіщаючи про нове повідомлення. Антон не зреагував. Сидів і дивився на зачинені двері, відчуваючи гіркоту в роті. Як правильно Віра все розставила по місцях. Акцентувавши, що для неї їх стосунки з самого початку не мали ніякого значення. А він дурень старий про це забув. Намагався ідеалізувати її там, де був простий прорахунок – знайти собі дефлоратора. Він не хотів так думати, але думки напрошувались самі. 

Що ж тим більше вірно, що вони припинили це безумство в самому зародку. Не наробили помилок. Але відчуття втрати росло. Відволікало від роботи, від думок про бізнес, від усього відволікало. Захотілось покинути ці стіни, офіс, стіл, який тепер навічно асоціюватиметься і Волкова із сексом, і зробити щось, по-справжньому погане. Напитись, наприклад.

Антон підхопив свою куртку, і пішов геть. Можливо йому і правда не завадить зняти стрес доброю порцією алкоголю. 

Він не відчував такої розпуки, навіть коли пішла Олеся. Тоді він просто жалкував, що Артемчик буде жити не з ним, і він бачитиметься з сином рідше. Зараз було відчуття, що в його грудях відкрита рана, з якої стирчать уламки ребер, і можна помацати брудними пальцями серце. Правий був той, хто стверджував, що гарними справами прославитись не вийде. Не тільки не прославишся, але і щасливим не станеш.

От був би на його місці Жидкін, щоб він зробив? Правильно! Спав би з Вірою тоді, коли йому заманеться, і не заморочувався б етичною стороною таких стосунків. Але Антон мусить чинити не так, як йому диктує його член, а так, як буде правильно. І правильно, вважав Волков, буде не морочити хорошій дівчині голову, а відразу відпустити її. Він переконував себе в цьому знову і знову. 

Кілька склянок так любимого Дмитром коньяку розлились по тілу теплом. Антон же нічого не їв сьогодні! Тому миттю відчув, яв вдарив алкоголь по мізках. Ще не вистачало, щоб в такому вигляді його сфотографували Олесині спостерігачі. Залишки здорового глузду вимагали брати пляшку з собою, і їхати додому. Волков не став противитись.

В голові, як жуйка крутилась дона й та сама думка. Він все зробив правильно. Але Віра цього не оцінила. 

Нарешті Антон опинився в своєму під’їзді. По дорозі він не став соромитись водія таксі, і час від часу прикладався до пляшки. Пекучий напій притуплював болісні відчуття. Спроби завести розмову він просто проігнорував. Десь на дні пляшки до нього прийшло заніміння, і Волков навіть заспокоївся. 

Піднявся, хитаючись, на свій поверх. Навіть дещо смішно було, з усієї цієї ситуації. Не пив пів року, і зірвався через якусь дівчину, яку тиждень тому навіть не знав. Зірвався тому, що сам її відшив, і від того тепер страждає. 

- Антон? – на шум його невпевнених кроків із свої квартири визирнула Олеся. – О Боже, що сталось?

Дівчина була в коротких шортиках, перед Антон замайоріли звабливі засмаглі ніжки. Аліна вийшла в під’їзд, помітивши, що Волков не може відшукати в кишені ключі від квартири. 

- Здається загуби ключі, - затинаючись промовив Волков. Довгі ноги залишали його байдужим. От у Віри шкіра була світлою, як збиті вершки, і така ж оксамитово-ніжна на дотик. Мабуть, дівчина соромлячись шрамів від опіків взагалі не засмагала.

- У тебе неприємності? – помітивши його стан співчутливо запитала Аліна. – Ходи до мене, розкажеш, що трапилось!

- Не хочу говорити! – вперто відмахнувся Волков, але дівчина вже тягнула його в тепло своєї кварти, і сил пручатись в Антона не було. 

- Це ж треба, до якого стану себе довів! – пошепки зітхала дівчина, щоб не привертати увагу інших сусідів. – І де так набрався в понеділок? 

Антон, як і попереджав відповідати не став. Аліна під руку провела його в свою квартиру. Зняла з чоловіка куртку, допомогла роззутись, і потягнула в спальню.