Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

— Професор Чайковський завдяки цій дієті вилікувався від раку й діабету. А крім того сильно схуднув. Його дієта говорить, що важливо не те, скільки ми їмо, а що. Словом, їсти треба не менше, а краще. Нині я приготувала хіноа...

— Кіноа, — машинально виправив її батько. Отже, таки слухав.

— Кіноа — це зернова культура з Анд, яка має дуже високий вміст білків. Я його готую...

— Її готую, — буркнув батько. — Це крупа.

І що це він раптом таким мовознавцем зробився?

— Із рожевою гімалайською сіллю, — не вгавала Аліція, — у ній купа мікроелементів і...

— Християнських цінностей, — закінчив батько.

Аліція нічого не відповіла, лише прикусила губу.

«Він глузує з неї», — зрозуміла раптом Наталія, і це її здивувало. Вона гадала, що батько шалено закоханий в Аліцію, тим часом він кепкував з неї, а це якось не дуже нагадувало закоханість...

— Тату... — зауважила йому Наталія. Власне, їй це вихопилося, вона аж ніяк не збиралася захищати Аліцію. Просто, невідомо-чому, така батькова поведінка їй зовсім не подобалася. Може, їй слід було радіти, зрештою, вона ніколи не була на боці Аліції. І все-таки... Наталія раптом усвідомила, що їй соромно за батька.

— Перепрошую, — буркнув батько, трохи здивований тим, що йому хтось зробив зауваження. І водночас незворушний. — Аліціє, вгамуйся вже із цими дієтами.

— Але я б хотіла послухати, — озвалася Наталія. — Мені цікаво.

— Ну... — Аліція геть розгубилася й уже не знала, що й сказати.

— Їжмо, — порушив мовчанку батько.

— Кому розторопші? — тихо спитала Аліція.

— А що це таке? — поцікавилася Наталія.

— Це для печінки. Я тобі насиплю, котику, — звернулася вона до батька.

— Припини, — не витримав той. — Моя печінка почувається прекрасно. Крім того, я не розумію, як ти можеш вірити в цю маячню! Адже це все рекламні вигадки!

Аліція замовкла. Посипала свою страву якимсь дивним порошком з баночки. Порошок нагадував попіл або чийсь прах. «Мабуть, це і є ота розторопша», — подумала Наталія. І раптом, несподівано для себе, сказала:

— І мені посип.

Аліція мовби перелякалася. Глянула на батька, але той лише знизав плечима, отож вона легенько притрусила порошком їжу Наталії.

— Воно практично без смаку, не хвилюйся, — сказала Аліція. — Але справді чудова річ. Така детоксикація. І для шкіри добре... Здається.

Наталія скуштувала. Розторопша виявилася не такою вже й поганою. З'їла зі смаком. Уперше віддавна Наталія з'їла щось із апетитом. Абсолютно невідомо чому.

Із блогу «Три дурненькі мавпочки».

Сьогодні я хотіла б написати про канони краси. До цього мене спонукало фото Мерилін Монро, знайдене в інтернеті. Мерилін Монро, одна з найвродливіших кінозірок, жінка, яку вважали втіленням краси й сексапільності, носила... 42 розмір одягу! Іноді її вага сягала сімдесяти кілограмів! І все-таки, її вважали граційною. На цій фотографії вона стоїть на пляжі спиною, і видно, що в неї справжні пухкенькі стегна й сідниці, а якщо придивитися ближче, певне, виявилося б, що на цих частинах тіла навіть є целюліт... Якщо порівняти її із сучасними ідеалами — худими, аноректичними моделями, можна добряче здивуватися...

Канони краси стрімко змінюються. Від доісторичних часів, коли успіх мали жінки з величезним бюстом, широкими стегнами й товстим животом, бо це свідчило про плодючість, через хлоп'ячі фігури й голомозі голови єгиптянок, у міру гармонійні фігури в античній Греції та Римі (загалом, Венеру Мілоську, порівняно з фігурками доби палеоліту, огрядною не назвеш), аскетичних і тендітних жінок Середньовіччя й рубенсівські форми барокових красунь — до сьогодення, коли панує мода на струнких, ба навіть худих. Хоча... теж не скрізь і не завжди. Бо те, що вважається каноном краси, знайоме нам з європейських та американських медіа. І нам може здаватися, що скрізь найбажанішою вважається фігура Барбі. У Південній Америці, особливо у Венесуелі, у «топ виходить така собі карикатурна Барбі — з величезними грудьми й сідницями. Там обидві частини тіла напомповують силіконом, аби збільшити.

У Японії ідеальна жінка виглядає геть інакше й нагадує дівчинку-підлітка. Вона має бути тендітна, з маленькими грудьми, худенька. У волоссі носить бантики, на ногах — білі гольфи. Але в інших азіатських країнах ідеал краси шокує ще більше. На щастя, у Китаї вже вимерло останнє покоління жінок, яким туго бинтували ноги в ранньому дитинстві, що в кожної десятої призводило до загибелі, не кажучи вже про неймовірний біль та страждання. Але та, що мала семисантиметрові ступні, могла стати наложницею божественного імператора й танцювати в золотій квітці лотоса, інкрустованій усередині нефритом та іншим шляхетним камінням. Китайська приказка «Краса вимагає страждань» і досі актуальна в цій частині світу. Мабуть, усі чули про жінок-жираф із племені падунг, які надягають на шию бронзові або мідні обручі й носять їх усе життя, а їхні шиї видовжуються так, що ці обручі неможливо прибрати, бо жінка може померти. Значно менших страждань завдають собі жінки із племені акха, які пишаються зубами, чорними від жування бетелю...

Африканські канони краси також можуть шокувати європейців: пігмейки спилюють собі зуби трикутниками, а масайки голять голови. У Південній Ефіопії жінки одного із пастуших племен укривають тіло шрамами. Їх завдають надзвичайно ризикованим та болісним способом, бо відкриті рани посипають попелом, а це спричиняється до того, що після загоєння шрами залишаються опуклими, утворюючи вигадливі візерунки на шкірі. Саме вони приваблюють тамтешніх чоловіків. Але наших дівчат, які без кінця прагнуть схуднути, найдужче шокувало б те, що я прочитала про жінок у Мавританії. Так-от, у цій країні вродлива жінка — це... товста жінка. Худа не знайде собі чоловіка, тому маленьких дівчаток посилають на спеціальні ферми, де їх відгодовують величезними кількостями козячого молока, вівсянки й тваринного жиру (його треба пити чистим!)

Найдужче примушує